Січень, 799 нового літочислення

Лорена Софія Антуанетта ван Ейгр, дружина узурпатора престолу, Геральта Вільхельма ван Дібберта в певній мірі навіть раділа, коли її розум затьмарював Дар Передбачення, інакше можна було б з'їхати з глузду, сидячи ув'язненою в бурштиновій кімнаті, на верхівці вежі, - і це навіть би видавалося романтичною казкою, де красуня чекає свого порятунку, якби тільки Лорена не знала кінцівку цієї гротескної історії, і радощів там було замало. Абсолютно ізольованій від всього світу, їй дозволялось бачити тільки Фрая - десять хвилин і обов'язково під наглядом, раз в тиждень; іноді заходив її чоловік, щоб познущатися, або поскаржитися на сина, а іноді… одним словом нічого хорошого в такому існуванні не було. Рятували зустрічі з сином уві сні, вона витрачала практично всю енергію до краплі, з повним надривом сил трансгресуючи в його свідомість, поки він спав. Уві сні його можна було навчати, там вони говорити і ніхто ніколи їх би не підслухав, тільки цими зустрічами Лорена і жила. А ще видіннями… В багатьох з них вона бачила Фрая уже дорослим, красивим статним юнаком, в багатьох - героем, в багатьох - зрадником і відступником. Видіння були сплутані, майбутнє творилося тут і зараз: ось Фрай вийшов із себе і вдарив хлопчину-прислужника і майбутнє приблизило Фрая до батька, воно залилося темним відтінком. А ось, він не послухавсь, не підкорився волі Короля і не вбив лиса на полюванні - мовби дріб'язок, але жорстокість не пустила пазурі в його серце.

Цього разу відчуваючи, що провалюється у видіння, а не в сон, Лорена невимовно зраділа - це був її відголосок реального життя… Її шанс вдихнути повітря свободи…

…Світ здавався яскравим, різнокольоровим та радісним, вона роздивлялася бальну залу очима юної принцеси - дивилася, і сприймала як належне розкіш, захоплені погляди і посмішки, вірних друзів, та багато чого, що було недоступним самій Лорені… Ще мить - і її свідомість злилася з свідомістю дівчини.

…Бал на Місяці завжди був неймовірно грандіозною подією, а в цьому році відкриття сезону просто вибивало землю з-під ніг, ще б пак: втрачений-та-знову-знайдений-принц-Едріан разом зі своєю свитою, яку величали Дикими Вовками вперше з'являться перед королевою Селеною і, мій Боже, нас просто розривало від цікавості. Ми з Реною як завжди тихенько перешіптувалися та заходилися сміхом, ховаючись за спинами Рейани та Луни, Літа стояла трохи збоку, в своїй неймовірній сукні, яка викликала в мене дику заздрість, зелена, розшита нептуніанськими морськими малахітами струменіла легким шовком, відкривала тендітну спину Літи, волосся було зачісане в прекрасну зачіску та прикрашене одною-єдиною ніжно-рожевою трояндою. Іноді я просто німію від захвату, коли бачу божественні юпітеріанські сукні - звичаї не тільки дозволяли юпітеріанкам одягати тісні облягаючі вбрання, а ще, в деяких випадках і прописувались по протоколу. Венеріанським би консерваторам цю легкість поглядів! У Літи сьогодні був особливий привід сяяти і приваблювати погляди - принцесі Юпітера випала честь виконати формальність-традицію - відкрити сьогоднішній бал першим танцем. Літа хвилювалась - зазвичай у її свиті був хоч один чоловік з рідної планети, котрий вмів танцювати Юпітеріанське танго, але цього разу доля розпорядилася по-іншому - вона була єдиною представителькою Юпітера на балу. Подруга хмурилась, нервово смикала бронзове пасмо волосся, що вибилося із зачіски, та безуспішно намагалася знайти рішення проблеми. Шкода Літу, звичайно, але я не мала ні зеленого уявлення, чим я можу її допомогти. Від думок про подругу мене відволік герольд, який оголосив про появу Терріанських вовків.

- Принц Едріан, Лорд Креіл, Лорд Фрай, Лорд Джейс та Лорд Зеон, Володарі Благословенної Терри.

У залі запанувала така густа тиша, що її можна було різати на шматки, немов желе. Всі погляди впилися в делегацію - головну сенсацію вечора. І Боже мій!!! Навіть наші найсміливіші фантазії не йшли ні в яке порівняння з тим, що ми побачили. Статні, з плавними рухами, спокійні та впевнені в собі - аристократична постава, ідеальні пропорції, хлопці були неймовірно привабливі, відвести від них погляд було майже неможливо.

Рена замовкла на півслові і почервоніла. Едріан дивився її прямо в очі, не намагаючись відвести погляд. І Рена зніяковіла… Принц відвів погляд і представився королеві, потім представив власну свиту. Королева привітно кивнула головою, по її погляду було видно, що гості їй також неймовірно сподобалися. Потім говорила Рена - по етикету її черга була представляти принцес внутрішніх планет, тобто нас - і її голос тремтів! Зухвалій Рені нервуватися, виконуючи пусту протокольну формальність було абсолютно не притаманно, і я мабуть, навіть би здивувалася, але мені було ніколи звертати увагу на такі дрібниці. Роблячи на автоматі реверанс, я продовжувала розглядати п'ятірку - справді вовки - прекрасні та небезпечні. Хижаки, що вирвали свою планету з лап Узурпатора та його демонів. На їх фоні решта аристократів-тюхтії зі своїх рафіновано-мирних планет, тюхтії, що не бачили меча та полум'я, здавалися просто смішними пуделями.

Невже всі терріанці такі красені? Вони були неймовірні - спокійний, впевнений в тому, що тут його законне місце Едріан; холодний, відсторонений, з довгим сивим волоссям Креіл, зі срібним кольором очей - просто неймовірних очей - що це? Якась мутація? А в тім, не важливо, не впевнена, що хочу знати - від його погляду хотілося заклякнути на місці, а свідомість кричала: “тікай, небезпека!”; трохи нижче решти, з веселою посмішкою, такою щирою, що здавалося, навіть очі його сміються, неймовірно граційний Зеон, зовсім безневинний і дружній, але аура, яку він ще, мабуть, не навчився блокувати від сторонніх поглядів, свідчила про те, що варто тобі його розізлити - і ти навіть пискнути не встигнеш, як від тебе залишиться лише жменька попелу під ногами мага-піроманта. Зібранний і зосереджений Джейс з яскраво-зеленими очима, виглядав трохи втомлено, розслаблено і знудьговано - інтуіція мені підказувала, що ця людина підмічає все, до останньої деталі, від нього просто віяло спокоєм та захистом. Зеленоокий блондин - я була упевнена, що Реяні зараз дуже подобається, те що вона бачить, це був її тип - мабуть точніше і не підбереш, але то все було так… не важливо. З першої хвилини мене зачепив Фрай, побачивши його, мої подруги та лорди, які про щось перемовлялися та обмінювалися компліментами перестали існувати. Перед тим, як дорікати мені, покажіть мені дівчину, котра побачивши його, змогла б відвести погляд. Суцільна сто девяносто трьох сантиметрова грація, довгі ноги, широкі плечі, те як він тримався, просто зводило з розуму. Шикарне каштанове волосся розметалося по плечах, одне пасмо випадково вибилося і мені відразу захотілося відкинути те від його очей. Я чомусь знала, що скромно опущений погляд може обпекти льодовиковою синевою, а може бути теплим і прозорим, ясним, немов опали. Аристократичний ніс, тверда лінія підборіддя, недбало розкритий ворот білосніжної сорочки… і що зовсім не зрозуміло - зжаті руки в кулаки, немов від сильного хвилювання і блідість обличчя, немов побачив привида. Він різко повів погляд кудись в бік. Мені довелося докласти зусиль, щоб прослідкувати за його поглядом, бо дивитися на нього, як на якусь вишукану картину приносило мені справжнє задоволення, але цікавість перемогла і я побачила, що вивело його із душевної рівноваги.

Відповідь на моє запитання була для мене повною несподіванкою. Він дивився на Літу, дивився так, немов знав все життя, дивився так, ніби вона - останній шанс, але це не був звичайний чоловічий вульгарний поїдаючий погляд, ні погляд був… оберігаючим, так ніби вона - найцінніше в світі… мені складно зрозуміти, і зовсім не можливо пояснити, що ж все-таки відбувається… я такого ніколи не бачила… немов під закляттям, немов перед проваллям… Літа нервувалась через свій дурнуватий танець, замкнулась в собі і навіть не намагалася вдавати, що її не все одно, і мені хотілося підійти і смикнути її за руку - глянь, як він кличе, молить… і так… я була права… льодяна синева змінилася опалами… мені раптом захотілося його намалювати… чомусь самотнього, чомусь біля напівзруйнованого замка, в попелі, і з поглядом, який палив до глибини душі. Здавалося, таким поглядом можна зламати стіни, але Літа і досі нічого перед собою не бачила. Що за таїна повязувала цих двох? Звідкіля він її знав, чому так дивився? Коли прийшла черга вітатися іншим гостям з королевою, пятірка спокійно відійшла в сторону про щось перемовляючись між собою, і я зрозуміла, що не можу втрачати ні секунди. Я підійшла до красеня і посміхнулася так сліпуче, як тільки могла:

- Ласкаво просимо на Місяць, Лорд Фрай. - грайливий реверанс, ледь відкриваючий декольте. - Ваша п'ятірка справила на нас враження. Ви просто неймовірні.

Блакитні очі все ще шукали в залі Літу, він немов боявся відвести погляд від дівчини - ніби за мить вона може щезнути, розтанути в повітрі. Це засмутило і розчарувало. Незважаючи на натовпи, які збираються біля мене на кожному балу, ніхто і ніколи на мене так не дивився. І це було досадно. Перед собою я можу бути чесною - в цей момент я приревнувала і розізлилася - це якесь божевілля! - незнайомого мені хлопця до кращої подруги.

- Це тимчасово. - поблажливо посміхнувся він. - Ми просто новенькі, а значить - цікаві, принцессо. А сяяти і справляти враження в стінах цього замку - це Ваш святий обов'язок, і це швидше про Вас можна сказати - неймовірні, а ми - лише Ваші скромні слуги.

Навіть зараз роблячи комплімент, його "ви" - прозвучало як узагальнення, тобто ви - Літа і Ви!!!! Скільки такту, галантності, шарму і щирості! Він сказав те, що думав і зробив комплімент - поєднав все. Але знову ж таки, комплімент не зовсім мені!!! Чи це вже параноя?!Потім знову посмішка, що вибиває землю з-під ніг, але абсолютно протокольна, яка не зачіпає його очей - пильних, знову шукаючих Літу. Знайшов. Очі стали не такими тривожними. Дивиться, не відводить погляду.

Мені раптом загадалося, як в п'ять років, на дні народження Рени, Мірель подарувала їй неймовірні нептуніанські перли - прекрасні, величезні, немов вишні, я завжди про такі мріяла. І згадала, що після цього було. Не вистачало ще зараз істерику влаштувать і ногами затупать “хочу! хочу! хочу!” І тут я зрозуміла, що я не буду Мінорією, принцесою Венери, якщо не поставлю цього… вискочку, який посмів захоплюватися не мною, на місце.

-Ну що ж, Лорд Фрай, - знову мусила відвойовувати його увагу я, даючи поглядом зрозуміти, що я чудово розумію, на кого він витріщається, - Бійтеся Ваших бажань, вони можуть здійснитися… і надто непередбачуваним для Вас способом. - приторно-єхидна посмішка від мене означала, що я оголосила йому війну. Ти не переграєш мене Фрай, на моєму полі. Інтриги даються мені так же легко, як Амі семивимірні шахи. Останнє слово за мною. Як завжди. Гордо підняла голову, і вже майже відійшовши, я почула його голос, адресований мені, від якого чомусь кинуло в жар.

- А вам, леді Мінорія, слід пам'ятати про те, що Ваші бажання також можуть збутися, потрібно лише іноді роззирнутися навколо себе. Не все - золото, що має блиск. - він посміхнувся, і, вагаючись, додав. - А взагалі - срібло - метал благородніший і чистіший. Але ви про це дізнаєтеся пізніше.

І тут я розізлилася вже по-справжньому: мій флірт був шитий білими нитками. Від зухвалого нахаби не вдалося мені приховати, наскільки я була ним захоплена, і він посмів прямим текстом про це заявити, як і те, що йому моя увага ні крапельки не цікава. Вказати на його місце зухвальцю! Ніхто не може так нехтувати увагою Мінорії Венеріанської - це була чиста лють! Для мене існував тільки солодкий та витончений план помсти нахабі, який посмів проігнорувати мене - першу красуню всесвіту. Я попрямувала до Літи, обернулась на Фрая - все ще дивиться! -і без уваги відповідає Зеону на якесь запитання.

- Літа, ти придумала, що будеш робити з танцем?

- Не маю жодного уявлення, Міно. Ти перетанцювала із усіма в цій залі. Скажи будь ласка хто не безнадійний? - великі зелені очі Літи благали про допомогу.

- Не знаю… будь-хто з них в парі з тобою буде виглядати як ведмідь на роликах - абсолютно щиро відповіла я, потім зробила театральну паузу, - Хоча… мені здається, я знаю, як вийти з положення… Чому б тобі не запросити когось із Терріанців? Сама подумай, по-перше, це - гарний жест - нові люди, увага і все таке, а по-друге, навіть якщо хто з них і пошиється в дурні - їм швидко все пробачать - з їхньою зовнішністю, крім того - вони ж Терріанські дикарі, воїни і тому подібне… що з них взяти? Мені здається дуже витончене і виважене рішення, що скажеш? - невинно захлопала віями я, але Літа не купилася.

- О… моя повага гостям… - з цікавістю розглядала мене подруга.

- Ти про що? - тут же вдавано здивувалася я, вже знаючи до чого вона хилить.

- Ну і хто з них посмів тебе відшити, о Міноріє Злотоцінна? - залилася дзвінким сміхом Літа. - Це ж класична ти - виставити блазнем того, хто не захотів, щоб ти ним гралася, як кішка мишкою. А я просто сліпе знаряддя твоєї помсти, підступна, - продовжувала глузувати з мене Літа.

- Лорд Фрай. - скорчила незадоволену фізію я. Літа читала мене, як книгу.

- Ок. Значить лорд Фрай. За великим рахунком, яка мені різниця, а раптом пощастить? - Літа замислено розглядала Терріанську Пятірку. - А це котрий?

- Ти що зовсім не дивишся, що навколо тебе відбувається? - роздартовано запитала я. - Ооон той, каштановий.

- О. - сказала Літа. Просто коротке “о”. Знаючи мою подругу, це значило, що Лорд Фрай все-таки справив на неї враження. - Отже, Лорд Фрай. Хай буде так. - задумливо протягнула Літа, немовби наважувалась на щось.

І для мене, в цю ж мить світ засяяв яскравими фарбами, на душі стало легко і весело. Чари лорда Фрая потроху розвіювалися, я заспокоїлася, розуміючи, що коли я побачу, як він танцює із найграційнішим створінням цього світу, від цього розумового затьмарення не залишиться і сліду. Я з цікавістю спостерігала, як подруга підходить до Терріанців, як Зеон посміхається Літі, щось говорить Фраю, як той проходиться по ньому таким поглядом, яким можна заморозити океан, і знову, як на святиню дивиться на Літу. Якщо до цього я боялася, що він просто відмовить їй, то побачивши обожнюючий погляд я зрозуміла - навіть якщо дівчина попросить його без одягу затанцювати джигу - він погодиться. Це дивно і не зрозуміло. Звідки у дівчини, яка його навіть не знає, і яка ним навіть не цікавиться, скільки влади над ним? Загадка.

Тим часом Фрай посміхнувся такою милою бешкетною посмішкою розбишакуватого хлопчиська. Потім підняв підборіддя і протягнув руку, злегка вклоняючись, запрошуючи її на танець. Ну треба ж… навіть в такій дрібниці за ним має бути останнє слово. Бездоганні манери.

Почався танець.

Він так бережно вів Літу по залу, так впевнено тримав її вузьку долоню в своїй руці… Я бачила як інша його рука торкається лише запястям блискучого шовку на спині дівчини, і це виглядало так делікатно, стримано і ніжно, що я не змогла стримати зітхання захвату. Строго-протокольний початок танцю, ідеальна рівність ліній, але за цією удаваною холодністю дивовижним чином відчувався весь вир пристрасті, який посилювався з кожним кроком. Юпітеріанський танго - більше ніж танець, це - ритуал і стиль життя. Його має вивчити кожен Юпітеріанець мало не з народження, і ніхто не міг з ними змагатися у майстерності його виконання. До сьогодні. Літа все життя займалася танцями і навіть на Юпітері було важко знайти партнера, який би не загубився на її фоні, але лорд Фрай виявився їй під стать.

Він ледь помітним рухом руки, пальців чи передпліччя задавав потрібний напрямок. Кожен рух - суцільна імпровізація, заучені комбінації па, кроків, фігур зараз здавалися маячнею. Він відчував її кожну секунду, знав наперед її дії, линув за нею, але вела не Літа, Літа вперше сліпо слідувала в танці.

Фрай кожним дотиком передавав все, що почував, кожний хвилюючий дотик, шовк сукні, що пливла по його палаючій шкірі. Стегно по стегну. Плече під рукою. Долоня в долоні.

Тим часом мелодія змінилася, ритм став більш пристрасним та швидким, в ньому марився жаркий та вологий полудень біля стрімкого та незмовкаючого водоспаду Юпітера - головного місця сили планети - здається закриєш очі і відчуєш ніжний, п'янкий запах юпітеріанських акацій, який просто зводить з розуму. Танець кликав, вмовляв, наполегливо вимагав звільнити себе від думок, закрити очі та розчинитися в почуттях, але я собі дозволити таку розкіш не могла. Я дивилася, і не могла позбутися дивного відчуття, немов би я підглядаю за чимось… особистим.

Мені стало соромно за свої думки, танець хоча і був на межі пристойності, але ніхто цієї межі не переходив, нічого вульгарного не було. Я не могла позбутися думки, що Фрай концентрувався на цьому - кожен рух отточений, вивірений, ні одного випадкового дотику; навіть в чистому прояві пристрасті - а це була вона, відчувалася безмірна повага.

Закрутившись в якомусь неймовірно складному па, Літа капризно вирвалась із обіймів Фрая, і здається, зараз зникне, легковажна красуня піде, залишивши тільки згадку про себе - утримав кінчиками пальців, поглядом, розвернув різко, притягнув до себе. Розкрутив партнерку і відкинув геть від себе, як непотрібну річ, Літа граційно сковзнула по паркету в унісон, підігруючи, він відсахнувся. Літа в три па підійшла близько - так близько, хвилююче близько, обняла за плечі від спини. Таким швидким рухом, що не можна було піймати оком, він повернув партнерку, і прихилившись над нею, змусив вигнутися назад. Троянда, яка вибилася із волосся дівчини впала на підлогу, на мить нахилив голову до білосніжної тонкої шиї дівчини, обійняв за плечі, але налякатися чи зніяковіти вона не встигла, він знову вів її в танці, вони кружляли Літа здивовано округлила очі, але він тільки посміхнувся - в петлиці його піджака палала троянда, яка ще мить тому лежала на підлозі. Ще одна лукава посмішка - і він за спиною дівчини, спокусник доторкається до її плеч, передпіччя, розкриті долоні проводять вздовж тіла, ледь-ледь не торкаються його, але навіть я відчуваю жар цих рук, Літа розгублено поглянула на нього, не знаючи як повести себе далі. Шовк на грудях тріпотів від частого дихання. Він бережно взяв її за руку, підніс до губ, маючи намір закінчити танець, і немов не втримавишись зваби продовжити останні секунди, що належали лише їм двом, він знову закрутив партнерку іскристим піруетом - та він же просто забавляється! Літа була здивована, і вільна від умовностей, і щаслива, як ніколи - партнер під стать їй, партнер якого можна не боятися перевершити чи виставити посміховиськом, партнер, який дозволяв розкритися, показати що вмієш і відчуваєш, вона забула про натовп, який застив і нестримно розлядав їх, вона віддалась ритму, душу переповняла іскриста радість польоту в кожному русі, танець для юпітеріанки - маленьке життя і маленька смерть, коли можна нічого не приховувати - і боже! - ці двоє не приховували зовсім нічого. Зупинивши цей вихор кольору молодого листя, він знову нахилився над нею, дівчина відкинулась назад, і хоч він тримав її, міцно вчепилася в його плече тонкими пальцями. Зігнувши коліно, вона, із тремтінням прижалася стегном до його ноги. Він здивовано припідняв брову, його здивувала її сміливість, посміхнувся посмішкою хижака, і випрямився, повертаючи дівчині підлогу під ногами, і при останніх акордах музики завмер за її спиною, схиливши голову до плеча, міліметр не торкаючись шкіри губами. Фініта. Браво.

Я раптом зрозуміла, що весь цей танець слідкувала затамувавши подих. Всі захоплено аплодували. Я готова була поклястися своїм іменем, що вони сприйняли танець, як талановиту постановку, та і що обманювати - якби я не зінтригувала все сама, то ні за що в житті не повірила, що ці двоє не знайомі. Він посміхаючись, злегка поклонився і провів дівчину в глиб зали, до мене. Літу злегка похитувало. Ще б пак. Похитувало навіть мене. Підійшовши до мене, він злегка нахилився і запитав:

- Я вас не розчарував? - і посміхнувся так щиро, як дитина, яка неочікувано отримала подарунок, про котрий мріяла все життя. - Дякую Вам, леді Мінорія.

Літа все ще спиралася на його руку з точно такою ж відчайдушно-щасливою посмішкою.

-Де на Террі так навчають танцювати? - театрально здивувалася я.

-Нудне дитинство - бойові мистецтва, танці і мови були основними моїми розвагами, леді Мінорія. Тільки в тринадцять я зрозумів, що якщо вдатися до шантажу і компромісів із совістю, від батька можна отримати доступ до книг. - я так і не зрозуміла він жартував чи говорив серйозно.

-Вашого батька? - і тут мені дійшло з запізненням. - Ви ж… жартуєте? Ви ж… Освальд? - я шоковано витріщалася на Фрая, його батько був узурпатором Терріанського престолу.

-Ні, - відказав хлопець. - Фрай. Називайте мене Фрай, будь ласка. - він нервово обернувся, немов намагався відігнати набридливого комара.

- Мені дуже шкода з Вами прощатися, принцесо Літана, - хлопець повернувся до Літи, і говорив тепер тільки з нею, дивлячись пильно їй в очі, і його голос звучав так щиро і надломно, что мені захотілося облишити їх на самоті. - Принц Едріан уже підготував довгу розмову про вільності, які я дозволив собі по відношенню до Вас. Дуже сподіваюся, що Ви мені вибачите мій порив, можливо я трохи втратив контроль над собою і перейшов межу дозволеного, не зміг устояти, але я ні в якому разі не хотів вас образити. - Ні, ну в цієї людини якась патологія завжди говорити правду, не зважаючи на те, що вона може бути незручною для нього чи для оточуючих. Тим часом, Фрай опустившись на одне коліно, поцілував руку Літи. Та мовчки кивнула, напевно не знаючи, що відповісти або взагалі не в стані відповісти принаймні що-небудь, вона розрумянилась, і я була впевнена, що причиною цьому уже був не танець.

Свідомість Лорени перепурхнула до Фрая, який з неймовірним жалем відходячи від Літи почув від капризної та примхливої Венери.

- Літа, що це було?

- Танго. Справжнє юпітеріанське танго. - мов би нічого і не трапилося задумливо відповіла його Доля.

- Ні, я сумніваюся, що це був танець, - відповіла Міна, вдумливо підбираючи слова.

- Так? Це ж чому? Тобі не сподобалось? - здивувалася Літа.

-Головне, що вам сподобалось, - усміхнулася в'їдливо Мінорія - Та тому що… тому… це просто… ви там коханням займалися на очах у всіх!- Фрай не знав цю дівчину, але не міг не відмітити, що своєю безцеремонністю вона могла скласти конкуренцію навіть Зеону. Хлопець фиркнув, уявивши якою яскраво-червоною стала Літа від короткого резюме подруги, але, на його подив, Літа, хоч явно знітилася, але все ж знайшла, що відповісти.

- Мабуть ти в чомусь права… Танець вийшов дещо… відвертим… Але нам всім доводиться бути такими зажатими і закритими в звичайному житті, що вже не можна відрізнити маски від обличчя, чи не так?

Від її слів у серці солодко защемило. Вона не образилась, вона зрозуміла все - до останньої емоції та напівтону, все що хотів сказати Фрай, вона почула його клич, і відгукнулася. Добре. Він буде навіки проклятим, якщо вона покличе його коли небуть, а він не прийде до неї, навіть з найдальшого куточку Всесвіту, навіть з потойбіччя. Вперше, після першої прогулянки медовим лугом в чотири роки, хлопець був по-справжньому, невимовно щасливим.

Лорена отямилася.

І зробила два висновки. Перший - потрібно з Фраєм поговорити з приводу шкоди напророченого кохання - хлопець очевидно збирається підглядати в майбутнє, інакше чим поясниш його хвилювання при зустрічі з Літою, чому він знав її до їх знайомства? А другий - потрібно терміново шукати йому вчителя Юпітеріанського танго. Так, про всяк випадок…