8
Червень, 17
806 нового літочислення
Лорена припустилася помилки. Ці слова фатальним пеклом пропікають дірку в моїй душі, свідомості, серці? Не знаю чи є воно в мене. Досі не знаю. Вона сподівалася, що я не підведу… а я не встигла. Я ЗАПІЗНИЛАСЯ!!!!
Ластівка чигала між дерев.
Тут - правильне місце. Точно. Пам'ятаю телепатему.
Ластівка почула крик десь праворуч у гущавині.
Освальд! Одне слово пульсувало у висках. Освальд! Коту під хвіст ідеальний план. Лорена не змогла прочитати мої ймовірності правильно. Клята крев!
Ластівка пущеною стрілою метнулася на лемент. Крик лунав з прірви.
Це не добре! Це зовсім зле!
Вона спробувала дотягнутися до його свідомості. Вдалося вхопити однісіньку думку…
“От тепер точно кінець.”
…потім тиша.
Спокійно так… без паніки і відчаю. Як може тільки цей клятий нерозважливий самогубець Освальд! Якщо в мене вийде витягнути його - доб'ю власними руками!
Обрив… вниз каменем… Дерева… мох… скеля… прірва… різнокольорові клапті, трохи розмиті через швидкість…
О!.. Фіект!.. Моя сутність в ту ж мить випускає пазурі... Спрага затуманює мою свідомість щоразу, як я чую запах демонської крові… іхору… не до спраги зараз. Я бачила ще одного мертвого зверху обриву… підсвідомість підказує, що буде чим поживитися.
Ненавиджу бути в личині птаха. Я так легко відволікаюся на всю цю дурню…
Я випустила щось важливе… я чогось критичного не зрозуміла… кляті пташині мізки… ЩО? ЩО? ЩО?... Фрай зірвався з обриву… Я мала б уже його бачити у воді…
Розуміння прийшло в мить… немов би чугунною сковорідкою по голові… Я НЕ ЧУЛА УДАРУ ОБ ВОДУ! СЕЙРАДС. СЕЙРАДС. СЕЙРАДС… Це могло значити тільки одне: він пішов за грань реальності? В якому з вимірів його шукати? У нашому третьому його нема… Далі п'ятого його не вистачить…
Ластівкою шубовснути в воду, в воді - ТРАНСФОРМАЦІЯ… Темрява заслала пеленою очі… Знову руки-ноги... Людська подоба як завжди приносить дивне полегшення... Вода крижана… Якщо мене зараз же не схоплять судоми, мені сильно пощастить… Штовхнути себе на четвертий… вода змінила забарвлення на туркезове… красиво… ФРАЯ НЕМАЄ. П'ЯТИЙ!!! ШВИДШЕ!!
На п'ятому вода - це та ще пригода… РЯТУВАТИСЯ У ВОДІ НА П'ЯТОМУ!!! ЩО ЗА САМОВБИВЧА ТУПІСТЬ? НА ЩО ВІН ВЗАГАЛІ РОЗРАХОВУВАВ? АБСОЛЮТ!!! НЕВЖЕ, НУ НЕВЖЕ ЦЕ - СИН ЛОРЕНИ???? З водою в п'ятивимірності гратися дуже небезпечно, це ж як трясовина…
З усієї сили врізаюся ногою в каменюку. Різкий пронизливий біль привів мене до тями… Видираюся на брилу… Витягнути Фрая з води в мене не вийде. Не вистачить сил. Підіймаю його голову над водою. Чимдуж затягую на плаский великий камінь біля берега, мабуть пару раз я його не слабо так приложила об ту каменюку… Наковтався води… Тисну на грудну клітку… миті тягнуться вічністю… здається проходить тисяча років, поки я помічаю ознаки життя… Він кашляє, вода виходить з легень… Буде жити… Зараз жахливо потребую… підживитися. Сил майже не залишилося. Десь там був напівдохлий Фіект… Це делікатес… Фрай ще не прийшов до тями… Маю час на перекус… Фіект застряг у каменюччі неподалік… От і чудово… Я ледь бреду, кульгаючи на розбиту ногу, оглядаю себе - вся пошкрябана і зранена... потрібен іхор... він заживить... Ледь знаходжу в себе сили брести по каменистому березі в сторону тварюки, керуюсь швидше запахом іхору, якому не можу протистояти, ніж довіряючи очам… потрібна кров...
Фрай прийшов до тями і пожалкував про це - легені пекли, в очах двоїлося. Він зціпив зуби, щоб не застогнати, реальність навалилася камяною глибою - він напівживий валяється майже на березі… Приблизно в тому місці, де мав би бути фіект… Якщо демон уже регенерував, то зараз буде дуже зле… За кожним рухом і подихом боліло десь під лопаткою… Ще міцніше зціпивши зуби, Фрай підняв голову. Озирнувся. “Все-таки треба знайти того крафаджа…” Хлопець роздивлявся навкруги: “Нічого… Нічого… і тут нічого..."
Рух вгадувався біля підніжжя відвісної скелі… Там хлопець і побачив свого "крафаджа", який знерухомлено лежав і… - Фрай відчув, що його зараз знудить… “Ну ось… привіт, психотравма… Я тепер ютетр… У мене точно галюцинації” Вперше за всю пригоду Фрай запанікував по-справжньому. Тільки з'їхати з глузду йому зараз не вистачало! Краще б втопився…
“Але ж наскільки треба бути збоченцем до травми, щоб хворий мозок перетворив реальність у таку гидь після!..” - вжахнувся сам із себе Фрай. Він намагався не думати, про те, що тільки-но побачив, але нічого не вдавалося… Навіть закривши очі, він не міг спекатися свого марення…
…його наречена, не-еспер, Агата, абсолютно без одягу, вся в крові, ранах і подряпинах чи то цілувала в шию, чи то пила іхор фіекта…
Додумати про свої збочення і девіації Фрай не встиг. Вкотре за день свідомість покинула хлопця, і цього разу він був безмежно за це вдячний.
806 нового літочислення
Лорена припустилася помилки. Ці слова фатальним пеклом пропікають дірку в моїй душі, свідомості, серці? Не знаю чи є воно в мене. Досі не знаю. Вона сподівалася, що я не підведу… а я не встигла. Я ЗАПІЗНИЛАСЯ!!!!
Ластівка чигала між дерев.
Тут - правильне місце. Точно. Пам'ятаю телепатему.
Ластівка почула крик десь праворуч у гущавині.
Освальд! Одне слово пульсувало у висках. Освальд! Коту під хвіст ідеальний план. Лорена не змогла прочитати мої ймовірності правильно. Клята крев!
Ластівка пущеною стрілою метнулася на лемент. Крик лунав з прірви.
Це не добре! Це зовсім зле!
Вона спробувала дотягнутися до його свідомості. Вдалося вхопити однісіньку думку…
“От тепер точно кінець.”
…потім тиша.
Спокійно так… без паніки і відчаю. Як може тільки цей клятий нерозважливий самогубець Освальд! Якщо в мене вийде витягнути його - доб'ю власними руками!
Обрив… вниз каменем… Дерева… мох… скеля… прірва… різнокольорові клапті, трохи розмиті через швидкість…
О!.. Фіект!.. Моя сутність в ту ж мить випускає пазурі... Спрага затуманює мою свідомість щоразу, як я чую запах демонської крові… іхору… не до спраги зараз. Я бачила ще одного мертвого зверху обриву… підсвідомість підказує, що буде чим поживитися.
Ненавиджу бути в личині птаха. Я так легко відволікаюся на всю цю дурню…
Я випустила щось важливе… я чогось критичного не зрозуміла… кляті пташині мізки… ЩО? ЩО? ЩО?... Фрай зірвався з обриву… Я мала б уже його бачити у воді…
Розуміння прийшло в мить… немов би чугунною сковорідкою по голові… Я НЕ ЧУЛА УДАРУ ОБ ВОДУ! СЕЙРАДС. СЕЙРАДС. СЕЙРАДС… Це могло значити тільки одне: він пішов за грань реальності? В якому з вимірів його шукати? У нашому третьому його нема… Далі п'ятого його не вистачить…
Ластівкою шубовснути в воду, в воді - ТРАНСФОРМАЦІЯ… Темрява заслала пеленою очі… Знову руки-ноги... Людська подоба як завжди приносить дивне полегшення... Вода крижана… Якщо мене зараз же не схоплять судоми, мені сильно пощастить… Штовхнути себе на четвертий… вода змінила забарвлення на туркезове… красиво… ФРАЯ НЕМАЄ. П'ЯТИЙ!!! ШВИДШЕ!!
На п'ятому вода - це та ще пригода… РЯТУВАТИСЯ У ВОДІ НА П'ЯТОМУ!!! ЩО ЗА САМОВБИВЧА ТУПІСТЬ? НА ЩО ВІН ВЗАГАЛІ РОЗРАХОВУВАВ? АБСОЛЮТ!!! НЕВЖЕ, НУ НЕВЖЕ ЦЕ - СИН ЛОРЕНИ???? З водою в п'ятивимірності гратися дуже небезпечно, це ж як трясовина…
Мені захотілося вити від відчаю, коли прудка течія крутнула мною і понесла вниз. Я опиралася бистрині з усієї сили, але мої потуги мало що міняли… мене несло серединою ріки… ВІН НЕПРИТОМНИЙ! Я ЙОГО НЕ ВІДЧУЮ!! Паніка захлеснула мене… ЯК? Ну як його тут шукати? Він десь попереду - а отже, мушу пришвидшитися… Я допомогала воді, гребучи вниз… ОСЬ ВІН!!! Хапаю його. Вишкрябуюся з ним у рідну тривимірність… Вдалося… Радості не було. Паніка не відступала. Я майже впевнена, що бачу труп сина Лорени. І від цього мені хотілося втопитися в цій клятій річці... ВІДКИНУТИ ПАНІКУ!!! Вчепившись в Освальда, я намагалася штовхнути його вище… з води… йому все ж таки треба кисень, хай там як… мабуть… Якщо ще є кому дихати… Не до дурних драм зараз… Могутня течія бере нас в обійми, чорна глибінь тягне за ноги… Мушу поспішати, поки не зовсім ще змерзла…
Дика, невгамовна воля до життя вступає в двобій з водою… Лють проростає в мені - завжди, коли потрібна сила, я черпаю її в ненависті… Зараз я люта на Фрая… І на Узурпатора… Та найбільш - на себе. Це я не встигла… Сили пруться, розпирають груди, зростають виноградною лозою пекельної злоби… Усю злобу… Усю лють… Усі сили добути… всю холодну кров… усю волю… Уже ближче до берега… Бачу берег… Уже видко камені… там гарно… АБСОЛЮТ!! ЯК ЖЕ ТЯЖКО!!! ...там так гарно, сяє сонечко, там зелено, там небо синє, там життя… Душа рветься до сонця, тіло тягне до себе чорна безодня… Вона оковує нас з Фраєм залізом, обвішує камінням, обхоплює холодними руками… Все тяжче і тяжче рухатися, тіло не слухається… все глибше занурююся воду, і з кожним разом все тяжче випірнути…З усієї сили врізаюся ногою в каменюку. Різкий пронизливий біль привів мене до тями… Видираюся на брилу… Витягнути Фрая з води в мене не вийде. Не вистачить сил. Підіймаю його голову над водою. Чимдуж затягую на плаский великий камінь біля берега, мабуть пару раз я його не слабо так приложила об ту каменюку… Наковтався води… Тисну на грудну клітку… миті тягнуться вічністю… здається проходить тисяча років, поки я помічаю ознаки життя… Він кашляє, вода виходить з легень… Буде жити… Зараз жахливо потребую… підживитися. Сил майже не залишилося. Десь там був напівдохлий Фіект… Це делікатес… Фрай ще не прийшов до тями… Маю час на перекус… Фіект застряг у каменюччі неподалік… От і чудово… Я ледь бреду, кульгаючи на розбиту ногу, оглядаю себе - вся пошкрябана і зранена... потрібен іхор... він заживить... Ледь знаходжу в себе сили брести по каменистому березі в сторону тварюки, керуюсь швидше запахом іхору, якому не можу протистояти, ніж довіряючи очам… потрібна кров...
Фрай прийшов до тями і пожалкував про це - легені пекли, в очах двоїлося. Він зціпив зуби, щоб не застогнати, реальність навалилася камяною глибою - він напівживий валяється майже на березі… Приблизно в тому місці, де мав би бути фіект… Якщо демон уже регенерував, то зараз буде дуже зле… За кожним рухом і подихом боліло десь під лопаткою… Ще міцніше зціпивши зуби, Фрай підняв голову. Озирнувся. “Все-таки треба знайти того крафаджа…” Хлопець роздивлявся навкруги: “Нічого… Нічого… і тут нічого..."
Рух вгадувався біля підніжжя відвісної скелі… Там хлопець і побачив свого "крафаджа", який знерухомлено лежав і… - Фрай відчув, що його зараз знудить… “Ну ось… привіт, психотравма… Я тепер ютетр… У мене точно галюцинації” Вперше за всю пригоду Фрай запанікував по-справжньому. Тільки з'їхати з глузду йому зараз не вистачало! Краще б втопився…
“Але ж наскільки треба бути збоченцем до травми, щоб хворий мозок перетворив реальність у таку гидь після!..” - вжахнувся сам із себе Фрай. Він намагався не думати, про те, що тільки-но побачив, але нічого не вдавалося… Навіть закривши очі, він не міг спекатися свого марення…
…його наречена, не-еспер, Агата, абсолютно без одягу, вся в крові, ранах і подряпинах чи то цілувала в шию, чи то пила іхор фіекта…
Додумати про свої збочення і девіації Фрай не встиг. Вкотре за день свідомість покинула хлопця, і цього разу він був безмежно за це вдячний.
Коментарі
Показати всі коментарі
(2)