Що буде після нас

Markiyan Pavliv

Що буде з нами після смерті, коли ми канем в небуття, чи нас чекає забуття, чи може ми безсмертні? Що буде з спомином про нас, що буде з добрими ділами, що були окроплені сльозами, що пам'ятатимуть про нас? Куди подінуться турботи й болі куди пропадуть наші сподівання, куди втечуть наші страждання, куди витечуть наші печалі? Що буде з пам'яттю про нас, що буде з рідними, близькими, з усіма, з тих кого любили, для кого жертвували час Чи будем жити у думках, кому прихильність дарували, кому чуттєвість проявляли, кого леліяли в ділах. Чи може, хто згадає, наші найкращі поривання, чи пригадають нам вагання, чи ніхто і не згадає. 23 серпня 2023 року

2023-08-23 16:48:22

1

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Хонна

Дуже гарний, та достатньо глибокий вірш) все як я люблю🙃

Відповісти

2023-08-26 13:10:07

1

Markiyan Pavliv

@Хонна Дякую!)

Відповісти

2023-08-26 18:50:54

1

Схожі вірші

Всі

"Ми усе подолаємо разом..."

Nadine Tikhonovitch

«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»

52

3

1542

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

5

11169