Примари
Це виглядає, як забуті сторінки з пильних альбомів
В які ти дивишся, коли не хочеш бачити дзеркало.
Краще підхопити букет під впливом сильних гармонів,
Ніж думати, що ж із цього все ж саме тобі належало
Залишати сліди можна багато на чому й чим.
Навіть на камені можна залишити щось на майбутнє.
Головне, щоб послання було максимально тупим,
Бо тільки тоді для людей воно є незабутнє.
Як ти знаєш, чи то час для сміху, чи може для сліз?
Яку інструкцію для цього читають у світ приходячи?
Може десь в голові є маленький болючий розріз
Й по ньому снують таргани, розуміння проводячи.
Очі бігають, пальці зводять судоми без болі.
Куди погляд направити - зовсім немає різниці.
Хапай, круши, відкушуй шматки від долі,
Ковтай великі шматки й вибльовуй дрібниці.
По руках тече кров, а може це просто вода із небес.
Вони так схожі цим часом, що вже навіть смішно.
Може це просто мутація й причина в несправній АЕС,
Але якщо ні - то це виглядає всеж зовсім не встішно.
А думки пливуть, залишають сліди на тих самих альбомах.
Альбомах, що все більше вже схожі на тебе.
Й сидиш ти на ліжку, в старих дирявих кальсонах,
Сподіваючись що те, що побачив, вже давно мертве.
2025-01-12 14:29:23
1
0