Те, що звем любов'ю
Субстанція Ночі
Згадуєш погаслі почуття, Наче вдихаєш концентрованої ртуті Клянеш минуле у безсилій люті, Ти не чекав такого від життя. Тонеш у здурманених думках, Назавжди стерши з мозку слово «щастя» Ховаєш перерізані зап'ястя, Занотувавши жаль на сторінках. Безпорадно сипав в рани сіль, Стиравши каплі поту разом з кров'ю Та не заглушиш те, що звем «любов'ю» І болем не притупиш іншу біль...
2018-06-16 18:44:17
17
5
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (5)
Олена Орелецька
Неймовірно прекрасно підібрані слова і передано зміст цієї історії)
Відповісти
2018-06-17 15:41:46
1
Субстанція Ночі
@Олена Орелецька дякую😊
Відповісти
2018-06-17 17:47:18
1
556633
Надзвичайно
Відповісти
2018-07-14 13:56:10
Подобається
Інші вірші поета
Під дощем перламутрових мрій Ворог людства Сила слова Момент для нас
Інші поети
papa emmanuel
@papa_emmanuel
Схожі вірші
Всі
Мої слова
Ай
Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.
85
0
5192
Намалюю
Вікторія Тодавчич
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
3053