"Бувають хвилини спокою порожнього"

Честер Фінч

Бувають хвилини спокою порожнього. Без бурі, болю, журби. В безодню відправив, тривоги минуло. І це майбуття яке так хвилює.. Дрімають нарешті придушені болі. І серце уже не болить.. Здається що це лише сон.. Що я тут щасливий, немає тривог. І люди навколо щасливі.. Відкрив я для себе, стежку думок. Яка дарувала надію.. Надію на краще, у світі гнилому. І світ цей, змінитись повинен! Бувають хвилини спокою порожнього. Так шкода, що це лиш хвилини..

2023-06-19 17:19:23

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Lexa T Kuro

Без темряви, не було би світла. Якщо наші дні були би однаково прекрасні, то ми б їх не цінували... Бо такі люди. Ми ні цінуємо те, що маємо... Лише коли втрачаємо... Тому треба цінувати кожну мить - як смуток, так і радість. Це і ж життя! Дякую, цікавий вірш. Як завжди влучно і вчасно - є про що поміркувати.

Відповісти

2023-06-20 05:25:02

Інші вірші поета

"Поема Відлюдник" "Час знову робить з мене демона" "Дорога до життя" "Відображення моє"

Інші поети

Edelweiss

@Edelweiss

Nik-chan

@nikchan

Prys Nikоlay

@Kanibalus

Схожі вірші

Всі

Тишина ночного неба

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Полный город одиноких улиц И фонарики вокруг в глазах горят В темноте стен полыхает ветер молча , Сцены шелеста теней играя без конца ... Мнимость разных звёзд по небу Освещает путь ко царству сна Тем , кто в глубине ночи не встретил , Свой покой без тучь мыслей сполна ... Тишиной ночного насладиться неба , Рано или поздно станет легче слов ... Без ответов улетят запреты Давних чувств и всех тревог Звук сверчков дополнит кредом Пейзаж сердца споведь звёзд , Лишь о том , что дни болело От полных будней забот

3112

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12005