"Я п'ю найдорожчі напої з текіли"
Честер Фінч
(18+)
Я п'ю найдорожчі напої з текіли.. І беру щось для себе, із книг. І когось невміло, стану повчати. Як жити, як жити тобі.. Я п'ю найдорожчі напої з текіли.. І все це життя як-кіно. Тут грати не вмію, лише глядачем бачу лайно.. Я стільки разів, казав собі: -Досить! Досить робити добро.. Немає це сенсу, якщо з часом добро як-ярмо.. А люди всі різні, є щирі і мудріші. В житті знайдеш таких багатьох. Але потрібно триматися віри. Потрібно триматись разом.. Я п'ю найдорожчі напої з текіли.. І бачу людей я живих. Вони все ще будуть творити. Нехай це життя, не зламає їх..
2022-12-29 21:59:33
3
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Сандра Мей
👍 Правдивий і мотивуючий вірш
Відповісти
2022-12-29 22:01:08
1
Честер Фінч
@Сандра Мей Дякую👏
Відповісти
2022-12-29 22:01:24
1
Інші вірші поета
"Для творчих людей" "Чи знаєш ти, як пишуться вірші?" "Сповідь" Поема "Фатальна зустріч"
Інші поети
Keiana Smith
@crazyreader99
Схожі вірші
Всі
Не скажу "люблю"
Asteriya
Знаєш, складно Тебе любити й не сказати. Тебе кохати і збрехати, Що зовсім іншого люблю, І що до тебе не прийду. Знаєш, той "інший" мене теплом своїм зігріє. Зачарує і поцілує, А ти сиди там далі сам, І йди назустріч виючим вітрам. Тобі вже більше не скажу своє я болісне "люблю"... А просто відпущу і почуття у собі похороню.
74
14
6807
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12705