"Колись"

Честер Фінч

Колись люди добрішими були.. Все у піснях своїх співали про кохання. Та ці часи вже давно пройшли.. Ми закриваємо ворота раю. Колись і жити було легше.. І люди мали розуміння. Як жити далі їм, на світі. Який зруйнований навіки.. Колись відкриті були люди.. А зараз всі "під брамою з плюща". Не підійти до них ніяк. Вони закриті від добра.

2022-12-29 19:20:56

1

4

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (4)

Честер Фінч

@Сандра Мей Звичайно не всі) Але цей вірш про тих людей які забули слова: Добро, кохання, щирість

Відповісти

2022-12-29 19:22:10

1

Честер Фінч

@Сандра Мей Я помітив що вам моя творчість до вподоби) Я це ціную, та низький вам уклін👏

Відповісти

2022-12-29 19:23:53

1

Сандра Мей

@Честер Фінч У вас цікавий сленг вірша й теми серйозні, а ще я відчуваю те що прочитала й це захоплює.

Відповісти

2022-12-29 19:24:50

1

Схожі вірші

Всі

Приходи (RU-UA)

Ай

Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.

42

3

1760

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11978