"Душа моя"
Честер Фінч
Душа моя-безодня дум, простих та щирих. Нічого в тій душі, нема такого. Чого б не зрозумів, вже кожен з вас.. Прощався з тугою своєю, і цю журбу, залишив на вокзалі. Той страх щоденний, що часто так, у серце проникав.. Я вже прогнав, я вже його прогнав! Собі блукав, у своїй пустелі. Та вже немає в ній, страждань та боротьби! З собою я, розмову мав відверту. Він зрозумів, всі свої помилки.. Душа моя-морський прилив. Спокійний океан думок, вже неквапливих.. Тривоги ці, розбили хвилі мрій..
2023-07-14 21:42:20
3
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Lexa T Kuro
Я також полюбляю поговорити з розумною людиною - з собою😉👍 А якщо серйозно - класний вірш! Мені подобається як Ви ділитись своїм, глибинним... Це дуже цінно! 🙏☀️Я спостерігаю за метаморфозами Вашої душі - вони дивовижні!💖🔥
Відповісти
2023-07-15 05:50:22
1
Інші вірші поета
"Дністер" "Живемо у дикі часи" "Камінь" "Продовження сна"
Інші поети
BON BON
@bon_bon_c0xu
Схожі вірші
Всі
"Письмо ушедших дней"
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.
43
17
1935
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11484