"Ми"
Честер Фінч
Ах, як стогнали ми, як плакали в вигнанні, Який тягар з нас кожний ніс! І безліч сліз, тут розлилось рікою. Доми понівечені, а з ними, і ми.. Ах, як кричали ми, від злого світу. І від людей, які чинили зло.. Та ми живемо! Щоб наші предки чули.. Що наші серця, ще й досі палають! Вогняних дух, живе в кожній душі! Пройшли роки кріпацтва, болі та страждань.. Часи пройшли, чи повернулись знову? Невже ці муки, не зможемо зупинити.. Все подолаємо, та знищемо ворогів! На цій землі, пани лиш тільки ми! І тільки ми, будуємо свій світ..
2023-06-16 20:56:54
2
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Lexa T Kuro
"За нами правда - значить вистоїмо!" 💙💛Сил Вам та натхнення! Бережіть себе!
Відповісти
2023-06-19 14:32:29
1
Інші вірші поета
"Відлітаючи в теплі краї" "Ми самі є собі творці" "Книга Життя" "Чим зайнятий твій розум?"
Інші поети
Hanna Mad
@Hanna_Mad
Схожі вірші
Всі
Пóдрузі
Asteriya
Ти — моє сонце у похмурі дні, І без тебе всі веселощі будуть чужі. Ти — наче мій рятівник, А я — твій вірний захисник. Не кидай мене у часи сумні, Бо без тебе я буду на дні. Прошу́, ніколи не залишай мене одну, Адже без тебе я точно потону. Хто я без тебе? Напевно, мене просто нема... Розкажу я тобі про все із цього "листа". Постався до цього обережно і слушно, Щоб не подумала ти, що це, може, бездушно. Адже писала я ці рядки довго, І ти не посмій не побачити цього! Ми же ж з тобою змалку завжди були разом, І дружбу нашу не зруйнуєш навіть часом. А ти пам'ятаєш, як на кухні говорили про хлопців? Ми зберігали всі секрети, наче у таємній коробці. Смієшся ти, як завжди, смішно, І не сказати про це буде грішно. Дуже подобаються мені наші розмови, Особливо, коли ти "ламаєш" свої брови. Чудово, коли твоя найкраща подруга — сестра. Адже не залишить в біді ніколи вона. А завжди буде поруч. Навіть якщо сам чорт стоїть ліворуч.
48
12
3631
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12856