"Ми"
Честер Фінч
Ах, як стогнали ми, як плакали в вигнанні, Який тягар з нас кожний ніс! І безліч сліз, тут розлилось рікою. Доми понівечені, а з ними, і ми.. Ах, як кричали ми, від злого світу. І від людей, які чинили зло.. Та ми живемо! Щоб наші предки чули.. Що наші серця, ще й досі палають! Вогняних дух, живе в кожній душі! Пройшли роки кріпацтва, болі та страждань.. Часи пройшли, чи повернулись знову? Невже ці муки, не зможемо зупинити.. Все подолаємо, та знищемо ворогів! На цій землі, пани лиш тільки ми! І тільки ми, будуємо свій світ..
2023-06-16 20:56:54
2
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Lexa T Kuro
"За нами правда - значить вистоїмо!" 💙💛Сил Вам та натхнення! Бережіть себе!
Відповісти
2023-06-19 14:32:29
1
Інші вірші поета
"Для кохання в нас часу нема" "Любий читачу" "Втеча" "Ти козаче молодий"
Інші поети
Nazar Pytsyk
@bez_talanta
Sergei Germanchuk
@sergei_germanchuk
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12002
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4520