"Постаті туманні"

Честер Фінч

Знову бачу вас, ви постаті туманні. Що вже мені з'являлися не раз. І бачити вас мені не гидко. Хоча зустріти вас я не бажав.. І сонце моє вже давно не світить. І ніч моя, зі мною попрощалась.. Коли в піснях писали про надію. Я будував із каменя твердиню! Ви вже забрали, сум, журбу яку я мав.. В собі тримав, та цінував щодня. Тепер веселі дні переслідують мене.. Навіщо вони мені? Ви забирайте їх! І крик душі ви поверніть негайно! Ви постаті туманні вже мої.. Тепер у снах залишилось страждати. Хоча би це, залиште ви мені.. Тепер сміюся, та радію всьому. Це так жахливо, відчуваю втому.. А де подівся страх, та каяття? Невже і це, забрали ви від мене.. Тепер залишився один з собою. Ви цього дурня, заберіть від мене! Ви постаті туманні, мені вже набридли. Коли ви віддасте страждальні дні? Я так вже жити, не хотів би.. Життя веселе, не по мні. Тепер ходжу, дарую радість. Всі навкруги, рахують що дурний.. Ви праві люди! Це моя кара! За те що справді я живий!

2023-01-27 15:00:55

4

0

Схожі вірші

Всі

Не скажу "люблю"

Asteriya

Знаєш, складно Тебе любити й не сказати. Тебе кохати і збрехати, Що зовсім іншого люблю, І що до тебе не прийду. Знаєш, той "інший" мене теплом своїм зігріє. Зачарує і поцілує, А ти сиди там далі сам, І йди назустріч виючим вітрам. Тобі вже більше не скажу своє я болісне "люблю"... А просто відпущу і почуття у собі похороню.

74

14

6124

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11978