Не птахи

Дана Язовських

Хижим птахом ми здобич тримаєм І ковтаєм власні думки Ніби кров ми себе втрачаєм Аби стати такими як всі. Щоб у натовпі серед сорок Сойкою не заспівати Затуляєм щодужче рот Крила назавжди зрізаєм. Вище неба дороги нема І не пустять туди мотузки Що зв'язали і тягнуть вниз Тягарем за спиною стали. Хто надів їх, коли устиг? Чом так боляче це признавати? Чи то рідні, а може самі Не вірим, що зможем літати. Ми не люди і ми не птахи Не письменники й не музиканти Всі картини у нас в голові Не написані нами романси. Наш маленький секрет, наша доля З колисковою нам привита Тихим шепітом неістот Нам відомо усе на світі. Чи то чари, чи дар, чи прокляття Повертати немає часу Є сьогодні, а завтра, всього лиш, чекає Аби знову сховатись в пітьму.

2022-02-21 15:29:30

6

4

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (4)

Дана Язовських

@Ivan Bondarchuk ви чудово відчуваєте вірш😍, будь ласка 💔💕

Відповісти

2022-02-21 17:21:15

1

просто веселка

Прекрасний вірш, заставляє задуматися про деякі речі 🌟

Відповісти

2022-02-22 05:19:02

1

Дана Язовських

@просто веселка дякую 🌝💕💕💕

Відповісти

2022-02-22 10:54:12

Подобається

Схожі вірші

Всі

Чуточку внимательней

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Неудачная попытка быть тем, кого сложно обидеть , Рвя бурю за улыбкой проникших эмоций И наивность уже стала себе лишь противна , Все пытаясь понять всех за скрытой дорогой ... Мимо мчат незнакомые люди , И не кто тебя уже не осудит : Всем безразлично твоя лишь обида , И что слёзы пускаешь себе на морозе Может так будет даже на лучше Без различных ненужных вопросов , О том " Как ты ?)" Тебе хорошо ли" Или в этом нет больше смысла и вовсе ... Разве безразличие лучший способ оплаты За свои выражающие сердце бурю эмоций..? Может стоит быть чуточку внимательней , К тем кому помощь и вправду поможет !

40

8

2903

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12516