Даріан телепортувався в центр міста, в парк біля ярмарку. Він точно знав, що Неллі в безпеці поруч із Алеком. І навіть якщо на дівчину ще досить сильно буде діяти отрута, то скелет зі своїми навичками та знаннями точно допоможе. Тут вже хлопець був впевнений.

Його все ще турбувала думка, що він міг стати причиною смерті цієї сміливої але досить наївної дівчини. Але її впертість звісно вражала. Більшість нових жертв Фоглібургу достатньо швидко розуміли, що виходу немає і кидали цю справу. Деякі з них навіть змогли стати найвідданішими жителями міста. Хоча були й ті, хто не зміг адаптуватися.

Зазвичай такі люди швидко робили такі речі, через що самі наражали себе на смерть. У Фоглібурзі більшість жителів знає один одного хоча б просто в обличчя, тому дивна поведінка закинутих долею сюди людей дуже насторожувала. Старі традиції дуже швидко наражають на бажання вбивства.

Але і тут є виключення. Ця дивна дівчина, Еріка, здається. Саме вона якось змогла пережити спроби вийти з міста, місцевих, що бажали їй шкоди, але при цьому так і не інтегруватися. Насправді, Даріану не були відомі всі подробиці, все, що він знає, здебільшого плітки. Хоча навіть у Фоглібурзі їй вдалося стати у плітках дивачкою цього міста, дівчиною, яку всі обходять стороною, бо ніхто не може знати точно, що ж у неї на думці.

Вона роками бродить по парку. Раніше тут ще прогулювалися вічні сім’ї з дітьми. Діти бігали по багнюці та ганяли ворон з гілок дерев, поміж яких спокійно літали блискучі гіфрадії. Після появи Еріки, вона забилася десь в глибині парку і іноді виходила зі свого укриття, схожою на примару з фільму жахів. Спочатку її лякалися діти. Родини перестали заходити глибше в парк, щоб не лякати їх. Пізніше Еріка стала сміливішою і іноді виходила до самої ярмарки. Певно їй теж треба було знаходити для себе їжу. Тоді і дорослі поважні жителі Фоглібурга теж почали побоюватися цю дівчину. За пару років парк став безлюдним моторошним місцем. Ще одним місцем, який бояться та не полюбляють місцеві.

Зараз Даріану треба зрозуміти наскільки ця дивачка зблизилася з Неллі. Яку загрозу це становить? Хоч чоловік і хотів би зараз бути в будь-якому іншому місці, він повинен поговорити з Ерікою, наскільки йому вистачить витримки.

Він вдивлявся вглиб парку, не маючи бажання вступати на розмокшу від вологи тропу. Позаду нього ярмарок переходив у вечірній. Закривалися лавки з потрібними речами для роботи та дому, загорялися свічки та лампи, а на заміну приходили продавці розваг, прикрас, напоїв, а також вуличні артисти.

Позаду доносилася приємна приглушена музика вечірнього міста, а попереду була холодна тиша. Де-не-де з туману було чутно крики ворон. В тьмі парку почав проглядатися далекий, ледь помітний силует. Єдина, кому може належати цей силует – це Еріка.

Дівчина йде тихо і повільно, ніби не є людиною, а привидом. Якби Даріан не знав кого чекати і просто завітав до парку, то певно вже б перелякався. Ні, звісно не так, як пересічний місцевий. Даріан би не втікав. Скоріше просто з більшою обічливістю намагався дізнатися, хто ж там ходить. Намагаючись зрозуміти, чи треба ворогувати з цим створінням або навпаки, боятися нічого.

З Ерікою боятися нічого. Це він знав давно. Хоч дівчина і налякала пів міста, сама вона була налякана, як затравлена миша, яка вже потрапила у пастку страшного кота. Вона вже наближалася до Даріана, але було видно, що ще не помітила його, дивлячись собі під ноги. Хлопець телепортувався подалі, щоб не бути на виду і щоб дівчина не пішла зараз у зворотньому напрямку. Дуже вчасно. Саме зараз Еріка обачливо озирнулася по сторонам, ніби відчула його присутність. Коли вона пішла далі, Даріан вирішив з’явитися прямо перед нею, щоб не бути досить близько до ярмарку.

Налякана Еріка враз зупинилася, коли побачила прямо перед собою на траві чоловічі блискучі туфлі темно-коричневого кольору. Відносно широкі брюки вільно спадали вниз, закриваючи частину взуття. Але саме в цій ідеальності одягу, якої не було в жодного іншого місцевого жителя, Еріка впізнала найстрашнішу істоту Фоглібурга. Тіло моментально заціпеніло. Долоні покрилися липким потом. Він прийшов за нею. Все, що Еріка колись чула про Даріна було дуже страшним. Він не має співчуття. Робить тільки те, що сам вважає потрібним або правильним. Але правильним лише для нього. Він шкодить. Він вбиває. Він зламає кожного, хто стане на його шляху і, схоже, на цей раз йому завадила сама Еріка.

Вона підіймає погляд угору, вперше її вираз обличчя виглядає не як у жертви, а як у людини, що всим серцем ненавидить того, хто перед нею.

– Даріан, – впевненим але зриваючись тихим голосом проговорила дівчина.

– Еріка, – м’яко повторив чоловік. Він подивився на дівчину зверху вниз. Занадто худа статура, напевно їй складно знаходити собі їжу. А це темне смальне волосся, Даріан навіть скривився від огиди. Зовнішні ознаки явно вказували на те, що Еріка далеко від цивілізації і не може забезпечити собі гарний комфорт.

– Чого ти прийшов?

– Неллі казала, ви знайомі, – дівчина зрозуміла до чого питання, задане таким спокійним тоном, вона інстинктивно зробила крок назад.

– Знайомі. То й що? – Еріка намагалася виглядати впевнено, навіть вирівняла спину, але це було занадто награно, її голос, що постійно зривався, точно передавав весь страх, що охопив дівчину. Даріан просто знизав плечима, ніби прийшов до давньої подруги поспілкуватися.

– Та й нічого. Просто запитую, що ви вже встигли зробити вдвох. Неллі нещодавно вхопила отрути.

Погляд Еріки розширився настільки, що стало видно червоні капіляри навколо її синіх очей, все тіло зжалося, хоч і з витягнутою поставою, серце швидко забилося, а дихання стало занадто поверхнім. Вона наступна. Щоб трохи заспокоїти себе дівчина зробила один глибокий вдих, аромат гнилого вологого гілля одразу вдарив у ніс через що її паніка збилася, намагаючись позбутися смороду. Дівчина зробила ще один крок назад. В момент, у страху за життя, у боротьбі за нього вже декілька років, в ній щось перемкнулося. Вона не виживе, якщо не позбудеться Даріана. Знову вдихнув сморід сірого парку, Еріка навпаки, зробила крок вперед, прямо назустріч хлопцю.

– Ніколи! Ти чуєш мене?! Ніколи не підходь до мене, – напевно парк Фоглібургу вперше почув повний голос дівчини, а тим часом вона ще настирливіше пішла на Даріана. – Ти ладен вбивати кого завгодно, перебирати ким завгодно, ти монстр. Вбив Неллі просто в перший день?! О, неперевершено! Але зі мною так не вийде! Ти не підійдеш до мене, не зможеш мене навіть пальцем зачепити. Інакше тобі буде несолодко. Я зроблю все! Чуєш? Все! Щоб ти пошкодував про те, що спробував мене вбити. Думаєш, як я сторонюся Фоглібургу, то і не знаю хто ти? Ти помиляєшся. Я ще маю, чим здивувати. Йди звідси! І ніколи, чуєш, ніколи до мене більше не приходь.

– Еріко, – на обличчі Даріана з’явилася усмішка. – Що ж ти таке говориш? Ти справді думаєш, що я здатен когось вбити? – після цієї фрази приємна усмішка перетворилася на оскал, – До твого відома, Неллі жива, вона у Алека і він про неї піклується. Чого б я мав її вбивати? І нащо мені ти? Ти подумала?

Еріка знову ніби на хвилину загубила всю сміливість, з якою щойно кричала на Даріана. Але вона не планувала йому вірити. Неллі жива? Якщо так, то це добре. А як він бреше, то їй не варто навіть трохи довіряти цьому чоловіку. Тож вона знов високо підняла підборіддя.

– Я не знаю, чому ти вирішив залишити її живою, але навіть не сумнівайся, що мої слова правда. Ти все одно не будеш мене чіпати. Але тепер ти не маєш право і вбивати чи калічити Неллі. Ти зрозумів?! Якщо я дізнаюся, що ти їй щось ще зробив, то я вб’ю тебе сама!

– То і нехай, – Даріан відповів спокійно, він трохи нахилився, ніби намагався зробити легкий поклон. – Дякую за цікаву розмову, Еріка. Нехай щастить.

Хлопець розчинився в повітрі, а Еріка одразу скинула з себе маску впевненості. Її ноги тремтіли так сильно, що вона не змогла зробити навіть крок і просто опустилася на колінах на сиру землю. Багнюка одразу пропитала штани своєю вологістю. Від переляку сльози потекли по очах. Чи правильно вона зараз вчинила? Чи вдасться їй врятувати своє життя від нього?