Щось яскраве блимнуло перед очима. Неллі зробила крок назад, але наштовхнулася на шершаву стіну крамниці. Тільки потім вона зрозуміла, що єдине, що тут ворушиться – це світляки. Дівчина може й бачила колись світляків у своєму житті, але це було дуже давно і вони були далеко. З цікавістю вона почала розглядати цих дивних створінь. Навіть зробила крок до них, але близько все одно не підходила. Хоча виглядали ці істоти трохи дивно. Вони сяяли досить яскраво і літали послідовною хмаркою. Але нічого, що б нагадувало поведінку комах, Неллі не помітила. Ніколи в житті вона не бачила таке диво, ще й так близько, адже для себе дівчина хоч і вирішила, що це світляки, але ж вони якісь особливі, якийсь цікавий вид, напевно.

Світляки ще деякий час літали на одному місці, постійно змінюючи своє положення, після цього вони підлетіли вгору, світилися приємним жовтим кольором на фоні сірого, безжиттєвого неба, залетіли у порожнє темне вікно шпилю якоїсь будови і, освітивши старі, трухлі дошки, з яких складалася будова, вилетіли з іншої сторони. Світляки здавалися такими теплими і затишними, що ставалося враження - можна зігрітися цим світлом.

Змусивши себе відірвати погляд від цих чаруючих створінь, Неллі вирішила піти далі по місту. Раз вона натрапила на світляків, то й можливо людей теж знайде. Легкий прохолодний вітерець пройшовся пустою, холодною вулицею, яка, на подив дівчини, була занадто вузькою для нормального пересування автомобілів. Та і таке враження було, що по цьому місту ніколи не їздив жоден сучасний транспорт.

Грубі кросівки постійно чіплялися за бруківку, поки Неллі звикала до пересування по таким вулицям. В голові виникала купа питань. Як так вийшло, що вона натрапила на це невідоме містечко? Чому вона не змогла відійти від Фоглібурга? Можливо з нею щось сталося по дорозі й тепер наснився такий химерний сон? Ось на це схоже. На сон. Бо порожнє, тихе місто, яке не схоже ні на що, та й ще змінилося все: погода, температура та пора року, замість теплої, яскравої осені з’явилася холодна, похмура пора.

Кожен крок дівчина все більше хотіла вірити в несправжність цього місця, але холод, який окутав її, доводив зворотнє. Перед ногами бруківку наче хтось підсвітив ліхтариком, Неллі не одразу зрозуміла, що світло з’явилося з-за спини. Розвернувшись, вона помітила, як світляки відлітають від неї, ховаючись між закинутими домівками. І вони летіли за дівчиною весь цей час? Чи це просто співпадіння? Неллі цього не знала, але вона з задоволенням посміхнулася, як тільки зрозуміла, що чує голоси. І не один!

Зі сторони, в яку йде дівчина, лунає багато голосів, наче люди зібралися на якийсь захід і тому натовп переговорюється між собою. Неллі швидко забула про цих дивних світляків і радісно побігла в сторону розмов.

Через декілька хвилин попереду виднілися красиві старовинні ліхтарі, які сяяли з двох боків дороги, вказуючи вихід на площу. Посередині ділянки був невеликий фонтан, а навколо нього, по колу була розташована ярмарка. Різні люди ходили від навісу до навісу і купували товар.

Одяг у людей був дивний, нічого яскравого, всі вдягнені наче сто років тому. Костюми, плащі та застарілі капелюхи. Напевно якесь свято, костюмоване. Можливо це на честь минувшого Геловіну? Це все пояснить. Особливо якщо для заходу було вистроєне фальшиве містечко, напевно в Фоглібурзі і є тільки одна ця невелика вулиця і люди прийшли за запрошенням. Але як так трапилося, що Неллі випадково змогла потрапити сюди? Зараз це питання її хвилювало найменше. Дівчина пришвидшилася, щоб скоріше зігрітися, купивши якийсь теплий напій, а також посміятися над ситуацією, яка з нею трапилася, і нарешті дізнатися шлях додому та до друзів.

Дійшовши до самої ярмарки, Неллі проглядала дивний товар, проходячи повз, але щось не знаходилося нічого сучасного, аби продавали каву або чай. Можливо настільки все заплановано реалістично?

– Привіт, я Алек, що бажаєте придбати? Дорогоцінне каміння, цілющі трави, сувеніри, – приємний голос доносився від одного з наступних продавців. – Привіт, я Алек, що бажаєте придбати?..

Неллі вирішила підійти саме до цього продавця. Вона йшла на голос і ось вже бачила силует у капюшоні. Чоловік вдівся настільки закрито, що не можна було зі сторони побачити його вигляд. Як же йому напевно тепло в такому одязі, не те, що Неллі. Нарешті дівчині вдалося крізь натовп добратися до цього Алека.

– Доброго дня, – посміхнулася Неллі і почала нервово перебирати пальцями рукава своєї кофтини, – вибачте мене будь ласка, але я трохи загубилася і… – погляд бігав по столу з товаром, якась старовинна шкатулка, дійсно справжні сушені трави та сувенірна продукція у вигляді статуеток, які обережно тримав руками у рукавицях продавець. Рукава його плаща були дуже довгі, гудзики приємного коричневого кольору були застібнуті до самого верха, а під капюшоном були… Спочатку Неллі вирішила, що під капюшоном була святкова маска, але придивившись, вона побачила темну безодню замість очей співрозмовника. На голому черепі виднівся весь ряд зубів, а носа й очей не було зовсім. Перед дівчиною стояв живий скелет.

– Чекай, чекай, ти загубилась? – скелет, ніби нічого не сталося, звернувся до Неллі. – Так ти не місцева?

Дівчину охопило заціпеніння, вже вдруге вона помітила таку дурну реакцію за собою. Вона тупо вилупилася на обличчя скелета, все, що видавало його зовнішність під цими слоями одягу.

– Я зрозумів, не бійся, я зараз допоможу. Я обіцяю, - продовжив звертатися до неї скелет, хоча Неллі більше не могла вимовити ні слова. – Я зараз, – Алек почав обходити свій стіл, щоб підійти до дівчини. Ось тут Неллі нарешті вийшла з трансу, небезпека була вже максимально близько, дівчина намагалася побігти назад, але не встигла відійти, як врізалась у когось, хто проходив повз.

Впавши на бруківку, вона встигла помітити зелену лускату шкіру тієї людини. Чи навіть не людини? Поглянувши назад, дівчина помітила, що скелет вже стояв майже над нею. Але вона ще не встигла встати, тому згадала уроки капоейри, на які ходила після школи, там вона ніколи нікого не била, але зараз вдарила ногою скелета. Це дало час піднятися, поки скелет відходив від неочікуваного удару, дівчина вже намагалася пробратися крізь натовп. В порожніх зіницях скелета можна було вгадати гнів та шок, але після цього він ще спробував наздогнати Неллі, яка встигла втекти.

Тепер перед очима дуже ясно виднілися обличчя прохожих. Мало хто був схожий на звичайних людей, кожне обличчя було ніби з фентезійного фільму чи книги. Вовкулаки, вампіри, зомбі, скелети, привиди – які тільки образи не побачила перед собою Неллі. Було незрозуміло, чому вони такі, чи це такі реалістичні костюми. В голові все змішалося і біля фонтану завернула на доріжку, на якій нікого не було. Ярмарок залишився позаду, попереду витоптана тропа поміж дерев. Парк.

Ніхто не біжить позаду. Нікому не цікава Неллі. Можна перевести дух. Незрозуміло, що це було і як тепер діяти. Вертатися назад не хочеться, тому повернутися крізь натовп до вулиці, звідки прийшла, здається неможливим. Зі всього, що є навколо є тільки один шлях – тропа через парк. Земля з сірою, пожовклою травою вкривала всю область парку, а дерева й зовсім не мали жодного листя. Замість листя можна було вважати чорних воронів, що грозно сиділи на гілках. Туман ставав більш густим вглиб парку, але дівчина вирішила, що краще вже піти туди і повернутися, якщо щось піде не так, ніж намагатися знову пробратися через натовп міфічної нечисті. Зробивши пару кроків по протоптаній тропі, Неллі стало спокійніше, бо це вже не незвична бруківка, а знайома, витоптана до землі, трава. Тому дівчина досить легко наважилася піти далі у туман.

– Ага, звісно, просто продавець-скелет. Нічого незвичного. Та й взагалі мені примарилось, а так все добре, – Неллі дивилася собі під ноги і намагалася зрозуміти ситуацію, адже тільки вона вирішила, що все добре, як ситуація стала тільки жахливішою. – Та й а!

Дівчина вже була готова відбиватися від того, в кого випадково врізалася. А нічого було дивитися під ноги тільки. Але людина попереду була цілком звичайною. Вона вибралася? Чи це якийсь обман? Неллі уважно роздивлялася дівчину перед нею. Чорне, пряме, довге волосся, світле обличчя та сині очі. На вигляд можливо на пару років старша за Неллі, але найголовніше – сучасний одяг. Чорні джинси, біла футболка та темна кофта, точно найзвичайнісенький образ.

Незнайомка з недовірою розглядала Неллі, напевно вона злиться за те, що дівчина врізалася в неї.

– Вибач, будь ласка, я не побачила тебе, – винувато сказала Неллі, але наближуватися до незнайомки не наважилася.

– Ти, – темноволоса трохи запнулась, її тонкі блідні губи здригнулися, – людина?

– Ти теж? – в очах Неллі з’явилися іскри надії. Ну тепер все точно буде добре.

– Я тебе не пам’ятаю. Ти давно у Фоглібурзі? – дівчина запитала так дивно, наче це все і дійсно давно тут було: це місто, ці створіння, цей холод.

– Я не думаю, що довго, напевно години пів. Ти знаєш, що тут відбувається? Як вже звідси піти? – очі незнайомки стали круглими, але окрім цього свій подив вона нічим не показала.

– Я Еріка, – протягнула вона руку, шкіра на ній була настільки тонкою, що виднілися синьо-зелені вени по всій кисті. – Я застряла в цьому місті вже як років п’ять. Можеш розказати, як ти потрапила сюди?

– Чекай-но, що? Тобто застрягла? – паніка охопила дівчину. Що ця Еріка верзе? Це якийсь величезний жарт? Брови Еріки зійшлися так, що між ними з’явилася жорстка зморшка.

– Ти перша людина, яку я зустріла тут за стільки років. Будь ласка, давай ти мені розкажеш, як потрапила сюди, а потім я тобі все поясню, добре? Розкажи, як тебе звати та як ти змогла потрапити до Фоглібургу? – низький голос дівчини був повний надії, наче відбулося щось надзвичайне, від чого залежало її життя.

Неллі вирішила, що можливо і справді така послідовність розмови може призвести до порозуміння, вона представилася і розказала все: від зустрічі з друзями, до скелета та натовпу нечисті на площі міста. Еріка слухала уважно, іноді дивувалася, але постійно з розумінням кивала головою, ніби сама була на місті Неллі. Під кінець розповіді дівчина потягнула свою руку до обличчя і нервово почала покусувати свої і так короткі нігті, тоді її блідні руки здалися Неллі зовсім білими проти чорного волосся.

– Ми ніколи не виберемося звідси, – прошепотіла синьоока. – Я рада, що ти тепер зможеш зіставити мені компанію, але краще б тобі ніколи не бачити цього проклятого міста.

Після цих слів Еріка вже хотіла розвернутися і піти далі по тропі парку, але її зупинила Неллі, яка схопила мертвою хваткою дівчину за передпліччя.

– Що значить не виберемося? – грізно подивилася в очі та. – Ти обіцяла мені все розказати, а сама хочеш піти? – в очах дівчини з’явився страх, вона намагалася вивільнити руку, але співрозмовниця виявилася набагато сильнішою. «Напевно на такій блідій шкірі залишаться добрі синці» – подумала Неллі та стала тримати руку трохи слабше, але все ще не дозволяючи вибратися.

– Вибач. Я просто так довго намагалася, – промимрила Еріка і зі здивуванням поглянула на захоплену руку. – Надії немає. Але я розумію, що ти ще нічого не знаєш. Мені варто розповісти. – Еріка нервово озирнулася по сторонам і знову сунула нігті до рота. – Так вийшло, що декілька років тому я так само просто йшла кудись і спіткнулася, після чого переді мною з’явився Фоглібург, від якого вже було не втекти. Я декілька років намагалася вибратися звідси, але це виявилося неможливо, тепер я застрягла тут. Незмінна. Я думала, що я одна така, а тепер виявилося, що ти теж тут. Ну тепер приготуйся до вічного скитання у цій дірі, оминаючи монстрів у постійному холоді. Радій, що тобі хоча б є з ким поговорити, я протягом цих років була тут зовсім одна.

– Не може бути, – Неллі вилупилася на погризані нігті дівчини, її губи теж були всі у ранах від постійного травмування. – Тобто ти дійсно не бачила тут жодної людини?

– Жодної, – стверджуючи кивала головою співрозмовниця.

– А, – дівчина призупинилася, щоб подумати, як сказати, – ті монстри. Ти розмовляла з ними? – в очах Еріки промайнув страх.

– Знаєш, я хоч і застрягла тут вже давно, але я не скажена, щоб говорити з тими виродками. Ти знаєш яку шкоду вони можуть тобі заподіяти? Тут навіть ці гіфрадії і ті можуть бути небезпечними, а ти про цих створінь кажеш.

– Гіф, хто?

– Гіфрадії, ти розказувала про них, на світляків схожі по-твоєму. Але ці теж якісь незвичайні, навіть переслідувати можуть.

– Я помітила. Слухай, а ти теж після Геловіну сюди потрапила? Можливо тут відкривається якийсь магічний портал чи щось таке і ми ще можемо піти?

– Ти точно фентезі перечитала. По-перше, ніяких порталів тут немає, це точно говорю. По-друге, не на Геловін, я взагалі тут навесні опинилася. І знаєш що? – Еріка подивилася прямо в очі дівчині. – Все, що ти зараз придумаєш, я вже спробувала. Ти не особлива, розумієш? Пішли краще, я покажу, де ми житимемо, щоб місцеві не знайшли.

Дівчина потягнула руку, яка вже була вільною і спробувала тепер взяти за руку вже Неллі, яка тепер навпаки не дала схопити себе.

– Ну так може все-таки спробувати поговорити з тими монстрами? Можливо хтось та й допоможе?

– Ні, – відрізала та. – Ти думаєш я ніколи не намагалася? Мене ледь не вбила мила жіночка, якій я наважилася довіритись. І це було не один раз. – Еріка знову була готова йти далі в парк.

– А той скелет на ярмарці? Я звісно одразу злякалась його, але він наче хотів допомогти, – перед очима винувато промайнули картинки того, як Неллі відбилася від скелета, поведінка якого дійсно здається не виглядала ворожою, – його наче Алек звали.

– Алек? Ну я дивилася на них усіх зі сторони. Але кожен, з ким я контактувала, не виглядав вороже. Вони робили вигляд, що хочуть допомогти, а потім робили жахливі речі. Мені дуже пощастило, що вдалося втекти, – тепер дівчина вже потрохи крокувала все далі від Неллі. – Ходімо, не варто до них йти. У дівчині в голові роїлася купа думок. Можливо Еріка дійсно досвідчена і знає, що робити не варто. Хоча можливо треба просто бути обачнішою і хоча б спробувати свої версії, щоб знати, що точно зроби все, аби вибратися. Ця Еріка виглядає так, ніби окрім того, що розповіла, дійсно нічого більше не знає.

– Я думаю варто спробувати, – Неллі обернулася в сторону площі, вона ще не наважилася, але точно знає, що підійде до цього скелета.