Неллі, Даріан та Алек сиділи у затишній домівці Алека, за дерев’яним столом. Вони все ще були усміхнені після прогулянки, скелет засвітив гірлянду, що була на батарейках, і кімната освітилася яскравим різнокольоровим світлом. Гірлянду він теж явно взяв за межами Фоглібурга. Поки картини химерних домівок засвічувалися зеленим, червоним, жовтим та синім кольорами, Алек вийшов з кімнати, щоб дістати їм обід. Даріан сидів поруч із дівчиною, його сміх поступово стих і він з доброю посмішкою подивився на Неллі.

– Знаєш, я розумію тебе і допоможу чим зможу, але ви ніколи не виберетеся з Фоглібургу. Я вже казав це Алеку тисячу разів і кажу тобі, – рука Даріана лежала на столі та придвинулася ближче до руки дівчини. Він подивився їй прямо в очі, – Звідси немає виходу. Це неможливо.

– Але чому ти так впевнений у цьому? – Неллі не відривала погляду від сірих прозорих очей, їй подобався цей колір. І подобався голос, який казав їй те, що не хоче чути, дівчина продовжила розмірковувати вголос з надією. – Можливо ми просто не знаємо чогось. Я думаю ти помиляєшся, правда?

– Ні, не може бути, – гірка усмішка з’явилася на губах хлопця.

– Чому? – вже підвищила голос Неллі.

– Тому що я єдиний, хто може покинути це місто, – здавалося, в цьому голосі не було ні краплі жалю, ця фраза звучала надто грубо для Неллі.

– В якому сенсі ти…

– Я ж вмію телепортуватися, не помітила? – Даріан розсміявся, цей сміх не мав нічого спільного з його минулими жартами. – Моя здібність дозволяє мені мандрувати світом, але все одно я не можу довго знаходитися за межами Фоглібургу. Я перепробував усе і шукав усюди, це неможливо. Тобі слід з цим змиритися.

Неллі не мала що сказати на ці слова, вона наче й відчувала вдячність за щирість цього чоловіка, але не хотіла вірити йому, вона ще мала надію на краще. Непомітно для дівчини, Даріан обережно доторкнувся до руки Неллі і трохи зжав її пальці. Вона на секунду відволіклася на їх руки, тепер сплетені на столі. Вже хотіла щось сказати, але тут до кімнати зайшов Алек. Скелет ніс на підносі гарячу випічку, хоча можливо вона і не була найсвіжіша, але точно тепла і підігріта, немов тільки приготована. Неймовірно, як органічно скелет виглядав на фоні такого домашнього затишку. В момент Даріан підірвався, він обережно випустив руку Неллі зі своєї і промовивши щось на кшталт «я швидко повернусь» зник у повітрі.

Алек повільно підійшов ближче і сів навпроти дівчини. Його кістляві руки придвинули піднос з випічкою ближче до Неллі, наче запрошуючи скуштувати. Вони дивилися один одному в очі і скелет злегка посміхнувся. З плечей дівчини ніби зняли величезні камені, вона зраділа, що Алек все ще так само відноситься до неї.

– Не роби цього, – прошептав скелет.

– Що саме, – у дівчини здивовано збільшились очі.

– Я бачив, як ви трималися за руки, це того не вартує.

– Чому? – підскочила з місця Неллі, вона нахилилася ближче до Алека через стіл. – Ти йому не довіряєш? Ви ж ніби друзі. Що з ним не так?

– Він… – Алек подивився по сторонам, він наклонив голову вниз, наче наважуючись щось сказати.

– А ось і я! – біля стола з’явився Даріан, що посміхався. В одній його руці були свіжі квіти, а в іншій він тримав кошик з солодощами. Він протягнув Неллі квіти. – Сподіваюсь, тобі вони сподобаються, – а потім повернувся до скелета: – Алек, ти не проти, що я вирішив додати до твоєї прекрасної випічки ще солодкого на обід?

Весь цей час він знову безперестанку жартував, на одній з його історій Алек взагалі подавився, від чого ці двоє розсміялися ще сильніше. Неллі посміхалася і спостерігала за ними. Даріан нахилився підняти цукерку, яка впала на підлогу. В цей момент Алек уважно подивився на дівчину і швидко приклав руку собі туди, де в нього повинно бути серце. Цей жест тривав тільки мить, тому що до моменту, коли блондин знову сидів прямо, скелет весело сміявся.

Після обіду Даріану знадобився час, щоб вмовити Алека зайнятися своїми справами, а він сам зараз прогуляється іншими вулицями міста разом з Неллі. Скелет довго намагався чинити опір, але блондину вдалося його вмовити, тому Алек взяв свій плащ і пішов на ярмарок.

Даріан галантно протягнув руку Неллі і вони вийшли з будинку. На цей раз вулиці були ще зовсім незнайомі для дівчини, будівлі виглядали більш зруйновано, деякі навіть вже розвалилися в тумані. Гіфрадії непомітно переміщувалися поміж руїнами та підсвічували білу від туману вулицю своїм жовтим світлом.

– Ти ж знаєш, що все, що сьогодні я нарозповідав це вигадки? – чоловік посміхнувся Неллі, яка в спробі сховати те, як її губи розтягнулися в усмішці, опустила голову вниз. Її погляд теж ніяково сховався під волоссям. Даріан не очікував відповіді дівчини і просто продовжив. – Насправді ніхто не знає, чому на місто спустився цей туман, але кожен зазнав його впливу і перетворився на нечисть. Іноді до нас потрапляють випадкові люди з твого світу, я не можу це пояснити, але зазвичай вони легко адаптуються і стають такими самими мешканцями Фоглібурга.

– А Еріка? – Неллі з питанням розвернулася обличчям до хлопця. Він телепортувався трохи ближче і знизав плечами.

– Я бачив її декілька разів, виходить вона не змогла адаптуватись за такий час, – руки Даріан опустив в кишені коричневих брюк.

– Ти намагався їй допомогти? – дівчина дивилася тільки на чоловіка. – Так як і мені?

– Насправді… – через неуважність, Неллі спіткнулася через бруківку і ледь не впала на дорогу, Даріан одним легким рухом схопив дівчину за руку і притягнув до себе, притримавши за талію. На його обличчі грала усмішка, він був так близько до неї, що дівчина навіть відчувала його тепле дихання. – Тобі потрібно бути обережнішою.

Неллі ніяково подякувала блондину і спробувала трохи вирватися з його обіймів, легко відтолкнув хлопця від себе. Даріан широко посміхався, помітивши рум’янець на щоках дівчини, і відпустив її. Але він продовжив тепер тримати її за руку. Так вони йшли далі вулицею, хлопець всю дорогу тримав дівчину за руку і розповідав, якими були ці руїни століття назад.

Попереду з’явилася вивіска, хоча раніше на цій вулиці вони не бачили жодної вивіски або взагалі житлового приміщення. Неллі з зацікавленням підійшла ближче і зупинилася, коли вже можна було прочитати напис «Випічка тітоньки Коллінз». Дівчина з зацікавленням подивилася на свого супутника.

– Ми можемо туди піти, – легко сказав Даріан. Домівка була кам’яна, а масивні дерев’яні двері виглядали дуже масивно. На подив, біля цієї будівлі не пролітало жодної гіфрадії. Але Неллі було цікаво дізнатися, що це за місце, тому вона кивнула і пішла до будівлі вслід за хлопцем, який так і не відпускав її руки.

Чоловік галантно відкрив двері і пропустив дівчину всередину. В домівці стояв запах випічки, хоча сама будівля всередині не виглядала, як приміщення для прийому покупців. Все в цій хаті виглядало по домашньому: велика піч, яка зараз чомусь не горіла, круглий стіл та м’яка споруда схожа на диван, навіть мітла, що стояла поряд із виходом виглядала доречно старовинній атмосфері цього місця. Із дверної пройми виглянула жінка, було складно зрозуміти, якого вона віку. Обличчя ніби виражало прожитий роками досвід, але зморшок на ньому було так мало, ніби їй не було і сорока. Худорлява жінка стояла в багатошаровій сукні різних природних відтінків, а на голові мала щось на кшталт відьомського капелюха. Вона подивилася в сторону гостей і щиро усміхнулась.

– О, гості, – сплеснула руками вона. – Чим хочете пригоститись? Знаю! Зараз вже майже готові мої фірмові пиріжечки, зачекайте хвилинку. Поки що можу запропонувати вам чаю.

Жінка доброзичливо метушилась навколо, вона швиденько вибігла назад, як здогадувалась Неллі, на кухню. Дівчина повернулася до Даріана, який привітно усміхався їй, наче сам не розумів, чого ця жінка така енергійна. Буквально за хвилину перед парою на столі стояв гарячий чай та ароматні пиріжки. Руда жінка посміхалася і приговорювала, щоб вони швидше пригощалися, поки не охололо. Неллі подивилася на хлопця, який вказав їй спробувати ласощі, тому дівчина не вагаючись потягнулася до пиріжка.

– Пані Коллінз, чи можна запитати? Ви така добра, можливо ви щось знаєте про те, що б могло допомогти нам вибратися із Фоглібурга? – очі жінки розширилися, на мить можна було побачити, як їй не сподобалося питання. Але вона дуже швидко зібралась і знову усміхнулася гостям.

– Так, я розкажу, що знаю, ти тільки їж, я ж так старалася, – Неллі не роздумуючи надкусила випічку, на смак вишневий пиріжок був найсмачніший з тих, які хоч колись вона смакувала.

– Дуже смачно, дякую, – протягнула дівчина і зробила ще один укус, після того, як вона хотіла вкусити втретє, очі Даріана налякано збільшилися. Він швидким рухом відібрав випічку у Неллі. Хоча вже було запізно. В очах дівчини потемніло і вона впала в м’які обійми чоловіка. Останнє, що вона бачила, це задоволене обличчя жінки.