Даріан галантно протягнув руку Неллі, коли вони вийшли з будинку Алека. На цей раз вулиці були ще зовсім незнайомі для дівчини, будівлі виглядали більш зруйновано, деякі навіть вже розвалилися в тумані. Гіфрадії непомітно переміщувалися поміж руїнами та підсвічували білу від туману вулицю своїм жовтим світлом.

– Ти ж знаєш, що все, що сьогодні я нарозповідав це вигадки? – чоловік посміхнувся Неллі, яка в спробі сховати те, як її губи розтягнулися в усмішці, опустила голову вниз. Її погляд теж ніяково сховався під волоссям. Даріан не очікував відповіді дівчини і просто продовжив. – Насправді ніхто не знає, чому на місто спустився цей туман, але кожен зазнав його впливу і перетворився на нечисть. Іноді до нас потрапляють випадкові люди з твого світу, я не можу це пояснити, але зазвичай вони легко адаптуються і стають такими самими мешканцями Фоглібурга.

– А Еріка? – Неллі з питанням розвернулася обличчям до хлопця. Він телепортувався трохи ближче і знизав плечами.

– Я бачив її декілька разів, виходить вона не змогла адаптуватись за такий час, – руки Даріан опустив в кишені коричневих брюк.

– Ти намагався їй допомогти? – дівчина дивилася тільки на чоловіка. – Так як і мені?

– Насправді… – через неуважність, Неллі спіткнулася через бруківку і ледь не впала на дорогу, Даріан одним легким рухом схопив дівчину за руку і притягнув до себе, притримавши за талію. На його обличчі грала усмішка, він був так близько до неї, що дівчина навіть відчувала його тепле дихання. – Тобі потрібно бути обережнішою.

Неллі ніяково подякувала блондину і спробувала трохи вирватися з його обіймів, легко відштовхнув хлопця від себе. Даріан широко посміхався, помітивши рум’янець на щоках дівчини, і відпустив її. Але він продовжив тепер тримати її за руку. Так вони йшли далі вулицею, хлопець всю дорогу не відпускав руку дівчини і розповідав, якими були ці руїни століття назад.

Попереду з’явилася вивіска, хоча раніше на цій вулиці вони не бачили жодної вивіски або взагалі житлового приміщення. Неллі з зацікавленням підійшла ближче і зупинилася, коли вже можна було прочитати напис «Випічка тітоньки Коллінз». І справді, зі сторони приміщення ширився теплий та вогкий запах свіжого хліба із сумішшю різних інгрідієнтів. Дівчина з зацікавленням подивилася на свого супутника.

– Ми можемо туди піти, якщо бажаєш, – легко сказав Даріан. Домівка була кам’яна, а масивні дерев’яні двері виглядали дуже масивно. На подив, біля цієї будівлі не пролітало жодної гіфрадії. Але Неллі було цікаво дізнатися, що це за місце, тому вона кивнула і пішла до будівлі вслід за хлопцем, який так і не відпускав її руки. – Тоді я тебе запрошую.

Чоловік галантно відкрив двері і пропустив дівчину всередину. В домівці стояв запах випічки та теплого вогню, хоча сама будівля всередині не виглядала, як приміщення для прийому покупців. Все в цій хаті виглядало по домашньому: велика піч, в якій тріскались дрова, круглий стіл та м’яка споруда схожа на диван, навіть мітла, що стояла поряд із виходом виглядала доречно старовинній атмосфері цього місця. Із дверної пройми виглянула жінка, було складно зрозуміти, якого вона віку. Обличчя ніби виражало прожитий роками досвід, але зморшок на ньому було так мало, ніби їй не було і сорока. Худорлява жінка стояла в багатошаровій сукні різних природних відтінків, а на голові мала щось на кшталт відьомського капелюха. Вона подивилася в сторону гостей і щиро усміхнулась.

– О, гості, – сплеснула руками вона. – Чим хочете пригоститись? Знаю! Зараз вже майже готові мої фірмові пиріжечки, зачекайте хвилинку. Поки що можу запропонувати вам чаю.

Жінка доброзичливо метушилась навколо, вона швиденько вибігла назад, як здогадувалась Неллі, на кухню. Дівчина повернулася до Даріана, який привітно усміхався їй, наче сам не розумів, чого ця жінка така енергійна. Буквально за хвилину, перед парою на столі стояв гарячий чай та ароматні пиріжки. Руда жінка посміхалася і приговорювала, щоб вони швидше пригощалися, поки не охололо. Неллі подивилася на хлопця, який кивком вказав їй спробувати ласощі, тому дівчина не вагаючись потягнулася до пиріжка. Він був ще дуже теплий і пахнув ягодами.

– Пані Коллінз, чи можна запитати? Ви така добра, можливо ви щось знаєте про те, що б могло допомогти нам вибратися із Фоглібурга? – очі жінки розширилися, на мить можна було побачити, як їй не сподобалося питання. Але вона дуже швидко зібралась і знову усміхнулася гостям.

– Так, я розкажу, що знаю, ти тільки їж, я ж так старалася, – Неллі не роздумуючи надкусила випічку, на смак вишневий пиріжок був найсмачніший з тих, які хоч колись вона смакувала.

– Дуже смачно, дякую, – протягнула дівчина і зробила ще один укус, після того, як вона хотіла вкусити втретє, очі Даріана налякано збільшилися. Він швидким рухом відібрав випічку у Неллі. Хоча вже було запізно. В очах дівчини потемніло і вона впала в м’які обійми чоловіка. Останнє, що вона бачила, це задоволене обличчя жінки.

***

Даріан тримав дівчину на руках, вони були вже задалеко від хатини тітоньки Коллінз. Хлопець майже без сил впав на коліна на тверду та вологу бруківку, не відпускаючи Неллі. Сірий простір Фоглібургу не давав піти поганим думкам. Блондин нахилився до непритомного тіла і на його очах блиснули сльози. Він не давав їм піти далі, тому вологі краплини зникли так і не з’явившись.

– Пробач. Пробач Неллі, – вголос шептав Даріан. Він хотів зробити хоч щось, щоб дівчина прокинулась, але нічого не вдавалося. Він мріяв, щоб Алек зараз з’явився поряд і допоміг своїми трав’яними зіллями зцілити цю дівчину. Він знає її менше дня але чомусь не хотів так просто позбуватися Неллі. Вона сподобалася чоловіку.

Туман загустів і почав накрапувати дрібний дощ. Він барабанив по плащу Алека, який був надітий на дівчину. Вже намочив волосся Даріана, яке від вологи потемнішало і стало більш важким. Десь недалеко з гучним тріском, немов розкат грому, зламалася суха гілка і сполохала ворон, які сиділи на дереві. Гіфрадії тусклим жовтим сяйвом скупчилися навколо хлопця і Неллі. Дівчина ворухнулась. Різким рухом, ніби налякавшись цього, маленькі гіфрадії відлетіли трохи далі.

– Неллі! – чоловік уважно спостерігав за дівчиною, він трохи потряс її в руках, щоб спробувати розбудити. Неллі ще не прокинулась, вона неспокійно похитала головою і скривилася. Даріан з напруженою усмішкою розглядав обличчя дівчини. Він потягнувся вільною рукою до кучерявого локону і обережно прибрав з її обличчя, злегка торкнувшись пухлих губ Неллі але миттєво прибрав руку. Дівчина намагалася відкрити очі. – Пробач Неллі. Я запізно зупинив тебе.

Даріан був повністю мокрим, вони сиділи так під дощем близько трьох годин. Три години поки дівчина спробувала відкрити очі. Він вже не вірив, що це станеться. Хлопець виглядав дуже стривоженим. В нього і думки не було вбивати цю вродливу дівчину. Він хотів лише зупинити її. Зупинити її пошуки виходу. Вона була така вперта, вмотивована, наче не зупиниться ніколи. Ще й Алек… Даріан не хотів втрачати друга. Цю дівчину, що зараз намагалася прокинутися від отруйного сну на його руках, він теж не хотів втрачати.

– Даріан, я… – голос дівчини ледь лунав, майже щезав в цьому густому тумані. Хлопець погладив дівчину по руці, ніби заспокоюючи.

– Тихше, тихше, – прошепотів він. – Тебе отруїли, тобі необхідно набиратися сил.

Блондин проговорив ці слова, зібравши всю свою стійкість, але тільки-но він побачив, як віки дівчини здригнулися і потроху відкрилися, не стримався. Чоловік різким рухом притягнув дівчину до грудей, міцно обійнявши.

– Я такий радий, що ти жива, – Неллі не знала, що казати з цього приводу, та і сил в неї бракувало, щоб зробити хоч щось. Вона спробувала як могла обійняти його у відповідь, тому слабо торкнулася спини хлопця.

Даріану знадобився час, щоб зрозуміти, що дівчина потроху оживає. Зілля не подіяло на неї так сильно, як він очікував, хоча за його розрахунками така доза могла призвести до смерті. Поки він спостерігав, як під дощем дівчині стає потроху краще і вона може все більше рухатися, він усвідомлював, якої помилки припустився. Все могло закінчитися інакше. Даріан не хотів стати причиною чиєїсь смерті. Це занадто. Це навіть жахливіше, ніж все, що сталося з Фоглібургом до цього. Неллі ні в чому не винна. Але Даріан недогледів, ця тендітна на вигляд дівчина могла не вижити через фатальну помилку хлопця. Більше він такого не допустить.

Із думок його зміг вивести слабкий голос Неллі, вона намагалась щось нерозбірливо сказати. Неохоче хлопець відпустив її від себе і в ту саму мить відчув різкий холод та порожнечу без обіймів дівчини. Вона знайшла в собі сили спробувати встати і злізти з його колін. Але Даріан не дав їй так просто зробити це самій, він миттєво піднявся і притримав її за руку та талію. Ніби камінь впав з плечей чоловіка. З дівчиною все добре.

– Тобі напевно важко, давай я допоможу тобі йти, – з розумінням запропонував Даріан.

– Дякую, все добре, – ніяково похитала головою Неллі і ледь не впала спіткнувшись через бруківку, але встояла на ногах за допомогою хлопця. – Я можу йти сама.

– Мені в це мало віриться, – усміхнувся блондин, роздивляючись, як дівчина вдруге не втримала рівновагу.

– Справді, я добре себе почуваю, – вона ще хиталася на місці, тому Даріан одним швидким рухом підхопив Неллі на руки. – Гей, що ти робиш?!

На обличчі дівчини було здивування, її руки слабко обхопили шию чоловіка і вона трохи розслабившись, пригорнулась до його блузи, натягнутої на грудях. Повністю промоклий хлопець пах дощем, з пасм його волосся капала вода. Неллі подивилася вперед, куди він шов. Туман на дорозі перед ними ніби розступився, даючи їм шлях. Даріан дійшов до хатини з подовженим дахом, що прикривав лаву перед будівлею. Він присів там, опустивши дівчину на сухе сидіння.

– Посидь хвилинку, – хлопець зник у повітрі. Не встигла Неллі як слід роздивитися хатинку перед якою сиділа та гіфрадію, яка пролітала так близько від неї, над дерев’яними дошками, що смітником лежали біля лави, як Даріан знов з’явився перед нею. Він був у майже такому самому, але сухому одязі. А в руці тримав тепле чоловіче коричневе пальто. – Вдінь його, так ти зігрієшся.

Поки Неллі зняла плащ Алека і перевдягла його в тепле кашемірове пальто, вона помітила, що волосся хлопця залишилося таким самим мокрим. «Значить він окрім телепортації більше нічого не вміє» – пронеслося думками дівчини. Вона зарилася обличчям в теплу тканину і відчула приємний запах книг, що її здивувало, адже це лише пальто. Вона очікувала відчути аромат парфумів чи старої шафи але точно не книг. Даріан присів поруч із дівчиною. В голові у неї промайнули нещодавні спогади і очі Неллі збільшилися від здивування.

– Ти врятував мене! – хоча вона і намагалася сказати це голосно, чути її було слабо. Даріан повернувся до неї всією поставою, як міг сидячи на лаві. Він привітно усміхнувся, рука хлопця мимоволі потягнулася до обличчя дівчини і обережно прибрала мокре пасмо за вухо. Але після цього руху він не прагнув швидко прибрати руку. Ніжно доторкнувся до загорілої шкіри, яка була холодна від дощу та пережитих подій. Далі повільно провів вниз по щоці, до самих губ.

– Я не хотів втрачати тебе, – прошептав Даріан. З подивом він помітив, що обличчя Неллі ставало все ближче до нього, вона сама теж прагнула приблизитись. Між ними залишалося лише декілька міліметрів. Він вже відчував її тепле дихання на своїх губах. А Неллі відчула аромат книг і чогось ще незвичного, що надходив зі всього одягу чоловіка. Саме цей запах вивев її з цього дивного стану. Дівчина зрозуміла, що вони вже занадто близько. Її очі розширилися. Неллі не розуміла, чому вона це робить. Можливо в усьому винен стрес та її недавня втрата пам’яті, а можливо приваблива натура хлопця. Вона не знала. Волога краплина дощу стікала від волосся хлопця і спустилася до самих його губ. Прослідкувавши за цим, Неллі нервово відштовхнула хлопця від себе. В неї не вистачало сил зробити це сильно, але вона і не хотіла.

Даріан відсторонився від дівчини, не наполягаючи на поцілунку, і з інтересом спостерігав за її реакцією. Неллі захотілося повторити це знову, а краще все-таки поцілувати його, хоча вона розуміла, що знає цього чоловіка лиш один день. Тому вона розчаровано відмовилася від ідеї потягнутися до блондина знову і лише ніяково подивилася на нього. Даріан помітив, як обличчя Неллі покраснішало, вона зніяковіла від цієї дії, хоча ніби хвилину тому сама хотіла цього.

Очі хлопця радісно світилися, він сам не розумів, що такого в цій дівчині. Він дуже давно не відчував таких емоцій, немов підліток, який зустрів перше кохання. Але Даріан був напрочуд розсудливою людиною. Він не мав надій, що може бути щось більше, його типова поведінка зачарувала дівчину, як і багатьох інших, от і все. Але чому він тоді дозволив цьому відбутися? Чому потягнувся за поцілунком з цією незнайомкою? Відповіді на ці питання в нього ще не було.

Вони просиділи так досить багато часу, просто роздивляючись простір навколо. Хатинка була маленькою, але навколо неї була така велика простора земельна ділянка, що здавалося, що за будинком ціле поле. Гіфрадіям ніби стало нудно і вони відлетіли подалі, обстежуючи будівлі навпроти. Неллі залишалася в легкому шоці від ситуації. В неї ще майже не було сил, вона ледь не загинула і вже була готова поцілувати першого зустрічного. Хоча він її врятував. Це можна вважати за поважну причину її безрозсудних дій? Можливо і можна. Дівчина не хотіла про це думати прямо зараз.

– Час вертатися, – лише тихо сказав чоловік. Неллі погодилася і на цей раз спокійно дозволила підійняти себе на руки. Вона розуміла, що якщо буде намагатися йти, похід з нею затягнеться.

Поки Даріан ніс дівчину додому до Алека, він усвідомлював, що зараз вже все добре, тепер можна розслабитися. Місто навколо залишалося таким самим холодним, сірим і туманним і, якщо іншим це був звичний неприємний пейзаж, Даріану він подобався. Хлопець знав, як треба поводити себе з містом, щоб Фоглібург був на його боці. Але він не очікував, що сьогодні все піде трохи шкереберть.

Дійшовши до будинку Алека, чоловік плечем відкрив двері і зайшов і приміщення. Всередині було тепло і стояв аромат свіжої випічки. Скелет сидів за столом з книгою по основам малювання і відтворював графітовим олівцем на папері малюнок нової химерної будівлі. Єдиним світлом в цій напівтемряві залишалася різнокольорова гірлянда на стіні. Почувши шум від гостей Алек підняв голову. Пустота в його очах немов загорілася гнівом, але більше нічим він цього не показав. Лише вскочив з місця і дав змогу Даріану покласти дівчину на широку лаву з м’яким покриттям. Він навіть десь швидко дістав подушку, яку одразу поклав Неллі під голову.

Алек побачив, що дівчина у свідомості і побіг на кухню, аби принести їй води та їжі. Щойно забіг на кухню, він розгубився, наче забув, що хотів. Він надто сильно переймався станом Неллі. Потім швидко спохватився, поглядом пробіг кімнатою і знайшов таки кухоль з водою. Він налив у чашку трохи води і взяв тацю з їжею, потім передумав, може дівчина ще не хоче їсти, краще спитає, і поставив їжу на місце. Але воду взяв з собою.

Даріан в цей час знаходився біля Неллі і, тільки Алек зайшов до кімнати, звернувся до неї.

– Я ще повернусь, – блондин підійшов до скелета і поклав руку на його плече, в його очах виражалась провина, він добре знав цей погляд. – Пробач, Алек.

Хлопець розчинився в повітрі, залишивши Алека з купою гнівних та нервових питань.