– Оох.

Втомлено чоловік впав на м’яке крісло, вкрите оксамитовою червоною тканиною. Він закрив руками обличчя і відкинув голову назад. Як він довго хотів дістатися додому, особливо після того, який насичений день сьогодні був. Глибоко вдихнув домашнє повітря, яке пахло восковими свічками та старими солодкими книгами, він нарешті розслабився. Даріан розсміявся в тишу, прибираючи руки з обличчя. Він закинув ногу на масивний дерев’яний стіл. Цей стіл належав ще його батьку. Як багато років пройшло…

Хлопець був вдячний батьку. Хоч той і наприпускався помилок за своє життя, але Даріану дістався гарний спадок. Погляд впав на записник на столі, він непримітно лежав поміж канделябра та купи книжок, а виглядав як старовинний відьомський гримуар. Хлопець криво посміхнувся і відштовхнув рукою гримуар подалі.

Батько Даріана був майстром планів. Ця риса дісталася і самому хлопцю. Він міг маніпулювати будь-ким, як тільки захоче. Його емоції для інших – таємниця. Його істинні мотиви не знає навіть найкращий друг Алек. Та що там найкращий. Єдиний. Даріан глухо посміявся. Він вже вибудовував новий план. Навіть не так, новий план з’явився майже одразу, як тільки перший не спрацював. Хоча є питання, питання чому саме головний його план не спрацював. Він згадує сьогоднішний день. Алек познайомив з новенькою. Зі вчора до нього вже дійшли чутки, що у Фоглібурзі знову хтось з’явився. І ось наподив це була Неллі, яка на подив познайомилася з Алеком. Ці її карі очі. В них чітко читалася серйозність намірів. Неллі точно не збиралася так просто здаватися і жити в цьому місті.

Його зачепило, що ця дівчина навіть ледь пережив отруту не перестала вірити в хороше. Вона точно не припинить пошуки. Але то легко. Даріан може зробити інакше, просто закохав дівчину в себе. Вона надто наївна, надто добра та світла аби не піддатися на це. Хлопець прикрив очі. Перед ним встала картинка сьогоднішнього дня. Вологе курдяве волосся. Від неї надходив затишний аромат домівки Алека, але було щось ще, щось невловиме. Здається це був якийсь морський запах, можливо Неллі мала такі парфуми. Вони могли не встигнути вивітритися досі. Вона була готова його поцілувати. Він поквапився, але це все одно майже спрацювало. Тоді єдине, чого він боявся була та дівчина у парку, вона явно назбирала багато чуток, але Даріан бачив її страх. Йому вдалося лише відголосками про себе зробити так, щоб людина тремтіла від страху. Тож Даріан розумів, Еріка не нашкодить. Йому швидко вдасться закохати Неллі в себе.

Вечір вже майже накрив місто своєю темрявою. Алек точно попіклується про Неллі, а Даріан достатньо зробив на сьогодні, тож впевненим легким рухом він піднявся з крісла і пішов у спальну, знімаючи з себе мереживну блузу на ходу.

***

Скоро зовсім стемнішає і якщо Еріка хоче дістатися свого укриття без страху, то доведеться підійматися з колін. Даріан страшна людина. В цьому дівчина була впевнена. Спершись на руки, вона піднялась на тремтячих ногах. Долоні та коліна були повністю вимазані у багнюці. Але неподалік ночівлі Еріки знаходилося невеличке озерце. Тож ледве маючи сили пересувати ноги вона покрокувала вздовж тропи.

Мокра від вічного туману земля неприємно чвакала. Але Еріка звикла до цих звуків, вона лише вперто продовжувала крокувати далі. Навіть гіфрадії не освічували їй шлях. Ці дивні створіння, схожі на світляків, теж оминали дівчину стороною. Під ногою гучно тріснула суха гілка, грозою пролунав в цій тиші. Навіщо вона так відповіла Даріану?

Її охопило дрібне тремтіння. Не треба-не треба-не треба-не треба було так відповідати Даріану. Вона ж сама на себе накликала біду. А якщо він захоче помститися їй. Вона просто наступна ціль. Не більше. Даріану нічого не коштує просто прийти і вбити її. Еріка гучно видихнула. Добре хоч, що цей чоловік ніколи не забруднює руки. Він працює так тонко, що у неї взагалі немає жодного підтвердження того, що хлопець хоч когось вбив. Тож поки дівчина ховається тут у парку, вона у безпеці. Як і раніше. Сльози рясно полилися з її очей. Як всі роки до цього вона не жила, вона ховалася тут і не бачила нічого в своєму житті у страху. Вона тільки і робила, що ховалася. Вона просто існувала.

Еріка дійшла до озерця і окунула в холодну воду свої руки. Бруд туманною хмарою розносився у воді навколо долоней. Вона тримала руки там, поки не перестала їх відчувати від холоду. Сльози все ще капали, залишаючи у воді звуки дощу. Вона вже п’ять років не бачила дощу. Фоглібург теж не живе. Він існує, існує разом із незмінним туманом та холодом.

Трохи подумавши, поки руки відійшли від холоду, Еріка прийняла рішення. Вона встала, і наступаючи кожною ногою окремо стягнула з себе брудні штани. Ноги обдало вогким холодом, але дівчина впевнено знов нахилилася над водою і прополоскала в ній джинси. Прати одяг за всі ці роки дівчині вдавалося не багато разів. По-перше, в неї не було ніякого змінного одягу, по-друге, ходити без верхнього одягу в цей холод не дуже приємно. Зазвичай після прання вона вертається в своє укриття, замотується там у старі полотна, як у ковдру і сидить там не вилазячи, поки одяг не висохне. Це може зайняти навіть декілька днів. Без сонця і у вогкому тумані одежа не дуже просихає. Віджавши зайву воду з джинсів, Еріка швидко побігла в своє укриття, яким слугував їй покинутий цирковий намет.

Щойно забігла всередину, дівчина одразу розвісила джинси на канат для трюків. Не гаячи часу в цьому холоді вона підбігла у центр куполу. Недалеко у неї були складені запаси для розведення багаття. Просмолених дерев’яних трісок залишалося вже не так багато, але вони добре допомагали швидше отримати вогонь. Еріка дуже нервувала, сірники, які вона раніше знайшла тут вже давно закінчилися, а тріски, які певно використовували для якихось трюків з вогнем звісно допомагали, але і вони з часом закінчаться. І що їй робити потім? Дівчина терла завчасно висушені палиці поки не отримала легке тління і за допомогою просмолених трісок, які майже одразу зайнялися, вона змогла отримати невеличке багаття. Поки маленьке і нестабільне, але через пів години воно прогріє весь простір під наметом. Найголовніше, не підпалити ту щось ще, інакше вона назавжди залишиться без укриття.

Еріка піднесла до вогню алюмінієву кружку з водою і якимись несмачними травами, які вона зібрала біля намету. Це єдиний чай, який вона може себе забезпечити. Знявши взуття і зігріваючись біля багаття, дівчина час від часу підкидала дрова. Щоб відволіктися від тривожних думок, вона подумала про те, чому тут залишився цей намет. Насправді, вона задумувалась про це вже не один раз, але це все ще виглядало дивно. Ніби циркові артисти, як і сама Еріка, боялися Фоглібургу. Судячи зі слідів та залишків речей, окрім намету тут був цілий табір пересувного цирку. Стояли вагони в яких жили та працювали десятки артистів. Напевно вони побули тут і поїхали. Але чому залишили намет? Невже чогось злякалися і втекли, забувши забрати речі? Все, що тут залишено не виглядає залишеним навмисно, ніби все навпаки готувалося до показів і було в самому розгарі. Напевно Еріка ніколи не дізнається правди. Але ж…

Судячи з того, що в цьому місці нічого не змінюється, нічого не старіє. Ніколи для Еріки тепер вічність. Їй не вдасться пересидіти погані часи, вона вже п’ять років пересиджує погані часи, але не змінилося нічого. Погані часи будуть все її життя, і тепер її життя нескінченне. Вона не постаріє, а скоріш помре. Помре від переохолодження, від нестачі іжі або її вб’є хтось із місцевин, може навіть сам Даріан. Чого ж тоді їй ховатися? Намагатися просто протягнути ще трошки? Вмерти нічого не встигнувши і не побачивши? Чи не тому вона тут, що тримається за життя, яким хоче жити, але не живе? Чи краще спробувати встигнути хоч щось, якщо вже все одно нічого не зміниться?

Багаття тріснуло, ці звуки та тепло єдині тримали Еріку в цьому вимірі і не давали загинути від холоду. Щось в ній змінилося. Неллі. Вона ще жива за словами Даріана. А ще той скелет. Алек. Неллі так просто довірилась йому. І як би Еріка не вірила словам блондина, Алек наче піклується про Неллі. Можливо і їй слід спробувати вибратися звідси? Можливо їй просто траплялися не ті люди? Еріка не знає. Але вона хоч спробує, трошки прогуляється містом, можливо навіть зможе врятувати Неллі. Вдвох все-таки не буде так нестерпно виживати тут.

Щось згадавши дівчина підійшла до сундуків. Вона відкрила один з них і дістала єдиний одяг, що тут знаходився. Скоріш за все якийсь сценічний костюм акробаток того сторіччя. Еріка ніколи не чіпала місцевий одяг, їй було страшно надягати щось із цього і вона терпляче чекала, коли висохне її вбрання. Але на цей раз джинси не встигнуть висохнути. Дівчина уважно роздивилась штани, які дістала з сундука. Це були обтягуваючі легінси в біло-червоний ромб. Вони явно були частиною якогось костюму, про який дівчина не знала, але робити нічого, доведеться натягти саме їх.

Після декількох секунд розглядування легінсів, Еріка ніби прокинулася. Вона вилила залишки гіркого чаю просто у багаття, погасивши його. Потім поклала циркові штанці біля себе і вляглася під купою мішкуватої тканини. Зараз вночі вона звісно нікуди звідси не піде. Але дівчина вже все вирішила. Саме завтра вона сама піде шукати. Поруч з нею лежав старий записник із цирковими замітками. Вона прочитала його міліон разів. Була в цих замітках одна дивна. Можливо вона натякала на те, що Еріка повинна шукати. Можливо вона зрозуміє, що сталося з цим цирком, може, навіть, розгадає, чому не може піти з цього міста. Вона не мала надії на вихід звідси. Але хоча б дізнатися, чому вона заперта тут. Можливо в неї буде такий шанс. Тож ранком вона вдягне ці штани і піде за своєю зачіпкою.