Я тебе "кохаю"

ᴅɪᴀɴᴀ ғɪʟ

Як можна казати "я тебе кохаю", Коли твоє серце безжально мовчить? Або кричати "я нічого не відчуваю", Коли в середені вогнем все горить? Навіщо розповідати собі та "коханій" людині Про ті почуття, яких не існує? Думаєш "полюблю з часом, даремно що нині Мені байдуже, а він сумує" Так, буде боляче, проте він має право знати Правду всю про твої почуття. Адже кожну людину треба поважати Даючи вибір кращого життя. Не варто триматися за спогади старі Будьте щирими з усіма завжди. Щоб лиш закоханих стрічали вівтарі І тепло душ їх не гасили холоди.

2020-05-13 23:25:36

5

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Сандра Мей

🤩❤️💔це просто , щось неймовірне

Відповісти

2022-10-28 08:10:06

Подобається

ᴅɪᴀɴᴀ ғɪʟ

@Сандра Мей оуу, дуже дякую 😊

Відповісти

2022-10-28 09:09:19

1

Схожі вірші

Всі

Приходи (RU-UA)

Ай

Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.

42

3

2062

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12384