Спалах втрати
Іноді я ховаюсь від людей місяцями
Блукаючи по темній кімнаті,
Ходячи по цій старій квартирі шукаю її слует.
Згадую, як її очі зводили мене з розуму,
Згадую ті щирі обійми, танці у вечері серед темного міста
А їй тоді не були страшні грозі, ні болючі війни.
Іноді для забави забував її дотики,
Іноді забував її поцілунки.
Іноді хотілось прошепотіти на вушко та відчувати її подих в ночі.
Іноді хотілось забути все
Розірвати, знищити мов це сон.
А вона приходить дальше увісні і говорить, що кохає мене.
Важко було, боляче.
Тай зараз якось я не такий вже й щасливий.
Ідучи повз темні вулиці свого міста, повз довгі смуги
Відчуваю чужі погляди, десь там
Далеко за вікном гукають смішні вимови, якісь не зрозумілі крики.
А я начебто веселий, начебто сумний далі йду.
Просто спонтанно гублюсь у сірому місті чорної рутини.
У перехожих випрошував якихось грошей, аби не загубитись.
Хотілось теплої кави, якигось цигарок
Відчути, надіятись на щось - любити.
Здавалось би це все сон.
Але зрозумівши зухвалу прилюду, я знищував себе в унісон
Я не цураюсь і тим вже не буду.
Хех.
Важко, важко на душі відчувати, що немає.
Відчувати, що забуте.
Розуміти, що минуле.
2020-02-20 05:50:05
1
0