Спалах втрати

Рыцарь Времени

Іноді я ховаюсь від людей місяцями Блукаючи по темній кімнаті, Ходячи по цій старій квартирі шукаю її слует. Згадую, як її очі зводили мене з розуму, Згадую ті щирі обійми, танці у вечері серед темного міста А їй тоді не були страшні грозі, ні болючі війни. Іноді для забави забував її дотики, Іноді забував її поцілунки. Іноді хотілось прошепотіти на вушко та відчувати її подих в ночі. Іноді хотілось забути все Розірвати, знищити мов це сон. А вона приходить дальше увісні і говорить, що кохає мене. Важко було, боляче. Тай зараз якось я не такий вже й щасливий. Ідучи повз темні вулиці свого міста, повз довгі смуги Відчуваю чужі погляди, десь там Далеко за вікном гукають смішні вимови, якісь не зрозумілі крики. А я начебто веселий, начебто сумний далі йду. Просто спонтанно гублюсь у сірому місті чорної рутини. У перехожих випрошував якихось грошей, аби не загубитись. Хотілось теплої кави, якигось цигарок Відчути, надіятись на щось - любити. Здавалось би це все сон. Але зрозумівши зухвалу прилюду, я знищував себе в унісон Я не цураюсь і тим вже не буду. Хех. Важко, важко на душі відчувати, що немає. Відчувати, що забуте. Розуміти, що минуле.

2020-02-20 05:50:05

1

0

Схожі вірші

Всі

"Я буду помнить"

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Я буду помнить о тебе , Когда минутой будет гнусно И одиноко грянет в след Дождь смыв порою мои чувства Я буду помнить о тебе , Когда нагрянет новый вечер И ветер заберёт себе Мои увечены надежды . Я буду помнить, тот момент, Когда тебя со мной не стало Оставив только мокрый цент С того ,что в сердце потеряла Я буду помнить твой уход , Да может быть, тогда слезами Теперь совсем под тихий сон Обняв подушку крепко швами .

43

7

2743

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12734