Наталя зустріла мене в коротенькому напівпрозорому халатику. Ноги в неї все були довгі, красиві. Зазвичай ті відьми, ворожки та гадалки, з якими мене зводило життя, були огрядними жінками, або старенькими бабцями. Але Наталка була красивою відьмою, як ті, котрих колись, як не палили, то топили в середньовіччі. Картину псував її орлиний ніс, проте і цей недолік зовнішності ховався серед інших численних плюсів.

- Я чекала, – прошепотіла вона.

Я всміхнувся, завдяки своїй звичці приводити себе до ладу навіть, якщо в мене похмілля. Все, що я зробив це скинув піджак. Далі обхопив її за талію. Вона вп’ялась своїми руками мені в волосся. Її губи наблизились до моїх. Вони були холодні, але приємні на смак. Наталя вкусила мене за нижню губу і потягла на кухню.

Кухонний стіл був чистий. Я добре пам’ятав його. Останній раз він проломився під нами. Сусіди знизу потім довго стукали по батареях.

- Ти, бачу, поремонтувала ніжки?

- Довелось, – вона знов впилась губами в мої.

Її руки почали розчіпляти ремінь на моїх джинсах. Я не заважав, мені це подобалось. Її маленькі ручки метушились, над ременем та ґудзиками на джинсах. Це тобі не заклинання складати – подумав я. Але промовчав: ні до чого обламувати собі задоволення тупими жартами. Наталя була пристрасна, але вибісити її в такі моменти було легше легшого. Що поробиш, такий вже темперамент. Не всі чоловіки могли миритись з цим. А все просто, тому що вони тупили. Ми всі, іноді, страшно тупимо і не терпимо тупості інших.

Я терпів.

Як тільки вона впоралась з джинсами, я обхопив її руками за стегна і висадив на стіл. Білизни на ній не було ніякої. Мені ж менше роботи. Перевірив пальцями вологість. Вона видала голосний звук. Видно, в неї довго нікого не було. І скоріше за все, в неї для мене погані новини, тож після них, мені явно буде не до сексу.

А кажуть немає жіночої логіки.

Я зайшов. Вона обхопила руками мою шию. Її губи то цілували то кусали мої. Темп, що влаштував би обох, ми знайшли швидко. Поремонтовані ніжки заскрипіли. Вона хотіла і мене затягнути на стіл, наче на ліжко. Ні, я пам’ятаю, чим закінчився останній раз. Сьогодні мені не вигадати нових жартів на цю тему.

Я відштовхнув її від себе. Вона розтягнулась на столі, схопилась руками за його краї, й тяжко дихала. Її ноги знаходились на моїх плечах. Я вчепився руками в її стегна і прискорився. Ми давно «знали» одне одного. Вона закричала. Я прискорився, зробив кілька останніх поштовхів і зупинився. З чола стікала капля поту. Дихання участилось.

Вона потяглась до мене, погладила рукою по голові.

- Я скучила, – повторила вона.

- Ти казала, – я одягнув джинси.

Підійшов до вікна, дістав сигарету. Закурив.

- А я кидаю курити, – Наталя підійшла, обійняла мене за плечі.

- І як?

Замість відповіді вона просто затягнулась моєю сигаретою.

- Докурюй і пішли в спальню! – сказала вона.

***

Розмова після сексу ніколи не клеїлась. Може тому, що мені ніколи не було про що говорити. Всі ці ніжності давно покинули мою голову. А, може, тому що я зараз прийшов по те, що було дійсно важливо для мене.

А чи важливо?

- В тебе інша жінка! – впевнено сказала Наталя.

- Точно, – я дістав сигарету. – А ти справжня відьма.

Вона штовхнула мене ліктем в бік.

- Приходила клієнтка, – сказала вона. – Плакала.

- А ти що?

- Я не плакала.

- Я не про те.

Інколи вона мене бісила.

- Сказала, що не всі прокляття можна зняти.

- Вона не повірила, еге ж?

- Ні! – Наталія глянула на мене.

В її очах була тінь страху. Я спохмурнів, сьогодні я почую не одну погану новину, а цілих дві.

- Вона винить тебе в смерті чоловіка. Казала, що знайде…

- Нехай щастить! – я засміявся.

В моїй справі завжди є ризик. Ризик загинути самому. Ризик не встигнути врятувати когось. Ризик бути засудженим за свої намагання когось врятувати. Ризик переслідування з боку тих, чиїм рідним я не допоміг. Ризик того, що тобою хтось зацікавиться. Нічого з цього мене не лякало. Це ризик. Ризик — це вибір. Не ризикувати, значить боятись. А боятись, значить не робити нічого. Боятись інколи гірше смерті.

- Вона дійсно може тебе знайти, – відьма боязко глянула на мене.

Чи злився я на неї? Так, мабуть, злився. Сука втягнула мене у свої ігри.

- Як ти дізналась, що він помре? – запитав її.

Ось за чим я прийшов. Вона весь час намагалась збити мене зі сліду. Вона не хоче, щоб я знав про її методи. Цією таємницею, вона багато чого зможе досягнути. І сила цього методу саме в таємниці…

- Не мовчи! – гримнув я.

- Новий спосіб, – сказала вона. – Знайшла в манускриптах бабусі.

Я спопелив її поглядом. Вона брехала. А я знав, що вона брехала. А вона знала, що я знав.

- Запитаю ще раз, – тихо сказав я.

- Твій брат був в місті, – приречено сказала вона. Тоді поспіхом додала. – Він просив не говорити тобі.

Я швидко почав одягатись. От же новина за новиною. Наталя не хотіла, щоб я йшов, але мені якось попри мешти, чого вона хотіла.

- Що він тут робив? – натягнув джинси.

- Візит ввічливості.

- Не в тебе, дурепо! – гаркнув я. – У Франківську він що робив?

- Звідки я знаю?! – заволала вона. – Ніби ви двоє розповідаєте мені про свої плани.

- От, блять! – буркнув собі під ніс.

- Ви ж не розмовляєте одне з одним! – крикнула мені навздогін.

Я не відповів. Вона мала рацію, я не хотів його бачити, але мені потрібно дізнатись, що він тут робить. Він знав, що я тут. Він точно знав, вона розповіла. Ні, не стала б, та й не знала вона. Але як?

- Навіть не попрощаєшся? – відьма вийшла до мене загорнута в ковдру.

- Побачимось, – я не обертаючись відкрив двері

- Козел! – вона захлопнула їх за мною.