Як тільки я дійшла до міста яке називалося Невеланд. Друге по розміру найбільше місто в зимовому королівстві. Я не змогла втриматись від широкої усмішки. Побачивши красиві різні будиночки в різдвяному стилі та сніг який покрив більшу частину містечка. Я вилізла на дах одного з найбільших будиночків, й підняла погляд на небо попри сніг. Насолоджуючись пейзажем я й не помітила як хтось сів біля мене та звісив ноги з даху. 

   — Скучала? — посмішка Демʼяна не торкнулась його очей. 

   — Ага.

   Ми просиділи декілька хвилин в тиші, допоки я не зірвалась та сказала. 

   — Навіщо ти прийшов? — я повернула голову у його бік в той час, як він продовжував дивитись на фейрі які метушилися на вулиці. 

   — Завтра після того, як поснідаєш приходь в мій кабінет. 

   — А якщо я не хочу? — ліниво промовила я.

   — Це наказ. 

   Поглянувши на мене останній раз він встав та ледачим кроком попрямував назад до палацу. Мій хороший настрій зник швидше ніж свіжі круасани у людській пекарні. І вирішивши що цього не виправить навіть це чудове місто, я також попрямувала назад до палацу. 

                                                                    *** 

Наступного ранку після сніданку, та одягнувшись в чорні лосина та довгий светр я попрямувала до кабінету Демʼяна. Та здається заблукала, роздивившись навкруги я зрозуміла тільки що я досі знаходжусь на другому поверсі, та що не знаю на якому поверсі кабінет Демʼяна. Після ще пʼятнадцяти хвилин блукання коридорами я все ж таки вирішила запитати дорогу у покоївки яка якраз проходила повз. 

   — Доброго ранку, не підкажете де знаходиться кабінет молодшого принца? 

   Привітна жінка років сорока яка виявилась людиною, любʼязно повідомила що він знаходиться біля кабінету старшого принца на третьому поверсі, й швидко попрямувала дальше. Поки я з подивом продовжувала дивитись їй в слід. Ну хоча б я дізналась що кабінет знаходиться на третьому поверсі. Що ж позитивне мислення це саме те що потрібно мені суботнього ранку. "Запізнюєшся демоне" - пролунало у моїй свідомості. "Я заблукала" - відчай у моїй відповіді був відчутний навіть якщо я не промовила це в голос. Після моєї заяви пролунав тихий смішок від якого в мене по шкірі пробігли мурашки. "Як тільки піднімешся сходами на третій поверх поверни направо потім наліво і ще два рази направо". Ну здається все зрозуміло але... "А як мені потрапити на третій поверх?". 

   Через ще кілька хвилин пояснень, я нарешті змогла знайти кабінет. Підійшовши ближче я постукала у великі старовинні навіть за мірками фейрі, двері темно коричневого кольору.  

   — Заходь демоне, — дурне прізвисько. І коли я зайшла й вже збиралась це сказати...  Я побачила чотирьох осіб які сиділи за круглим столом та Демʼяна який розкинувся на стільці схожому на трон, біля стіни під сімейним портретом королівської родини. З права від нього сидів середній принц королівства зими, біля нього молода дівчина сирена в рожевій сукні прикрашеній перлами та зліва від Дема людина в чорні мантії, біля нього фейрі, жінка в лицарських обладунках.  

   — Доброго ранку, — нарешті промовила я, щоб розірвати неприємну тишу при якій всі на мене витріщалися. 

  — Зараз перша година дня, — глузливо промовив чоловік в чорній мантії з темним волоссям та зеленими очима. Який здався мені дуже знайомим. 

  — Ми знайомі? — запитала я намагаючись згадати звідки я його знаю. 

   — Це не можливо, — відповів той підморгнувши. 

   — Ізабель знайомся це Кайрон наш головний шпигун, — підказав Дем. 

   — А чи не забагато він говорить як для шпигуна? — Демʼян пустив повз вуха моє зауваження та продовжив:

  — Давидон, — середній принц королівства, зі світлим волоссям та карими очима схожими на очі Дема. Який доброзичливо мені усміхнувся. 

   — Імельда командир нашого війська, — фейрі в обладунках зі світло каштановим волоссям та золотими очима. А вона... кинула на мене недуже доброзичливий погляд. 

   — Та Луміна, — прекрасна сирена з темно синім довгим волоссям та рожевими очима. Яка звабливо помахала мені рукою. 

  — Ось це так команда, крутіше ніж у Вінкс, — ой я це в голос сказала. Я вирішила не зважати на смішок який не втримав Дем та прочистивши горло сказала: 

   — Ну що ж не буду вам заважати... 

   — Сядь демоне, — сказав суворим голосом Дем, й показав пальцем на стілець між Імельдою та Луміною. Він погано мене знає якщо думає що я сяду спиною до дверей в кімнаті з людьми яким я й краплі не довіряю. 

    — Я постою, — відповіла з лінивою усмішкою, й повільним кроком обійшла стіл та зупинилась біля стіни позаду Демʼяна, схрестивши руки. Вигляд звідси мені подобався більше. "Не довіряєш мені Ізі" - в моїй голові його голос здається більш грубим. "Ти сам надав мені привід не довіряти тобі принце".

   — Ну що ж оскільки всі тут, — почав Демʼян та піднявся що б налити бурбону у дві склянки, й простягнув одну мені. 

   — Я відмовлюсь, ваша високосте, — здається у мене на обличчі було написано що якщо ще раз він спробує цей трюк зі мною це нічим хорошим не закінчиться. Тому він просто поклав склянку біля пляшки та приземлився на стілець. 

   — Ну що ж почнімо, Кайрон що тобі вдалось дізнатись про перше випробування короля? 

   — Нічого, вся інформація суворо засекречена. 

   — Зовсім нічого? — запитала Луміна. 

   — Ну звісно є дещо але... — він кинув на мене підозрілий погляд та подивився на Демʼяна піднявши брову. 

   — Їй можна вірити вона ж наш подвійний агент, — відповів той.

   — Подвійний агент?! — запитали ми всі одночасно. 

   — А так я ж вам не розказав, Ізабель має перемогти в випробуванні та стати командиром. При цьому виконуючи наші настанови, — промовив знудженим голосом паралельно попиваючи бурбон. 

   — А чому я про це не знаю? 

   — Я планував сказати тобі пізніше...

   — Коли пізніше приблизно коли я була б на рингу та билась з тисячею *пекельних бісів? 

   — Звідки ти знаєш що буде на першому випробуванні? — запитав Давидон.

Трясця!

   — Справді звідки ти знаєш, — додав Демʼян та піднявшись підійшовши ближче до мене. 

   — У мене свої методи, — серце почала битись сильніше через його близькість. 

   — Значить свої методи, — глузливо повторив він, та обернувшись промовив до інших. — Вийдіть. 

  А вони як хороші й слухняні песики швидко вийшли. Ну і я звісно також попрямувала до дверей. 

   — А ти демоне нікуди не підеш, — він смикнув мене за запʼястя і знову притиснув до стіни, при цьому поклавши одну руку мені на талію й іншу притиснути до стіни над моєю головою. Поряд з ним мої сто вісім-десять сантиметрів видавались маленькими. Що й зіграло на мої користь коли я простим рухом звалила його на підлогу. 

    — Хочеш пораду, — я лукаво посміхнулась. — Не грайся з вогнем якщо боїшся обпектись принце. 

   Я попрямувала до своєї кімнати залишивши Демʼяна лежати на підлозі з шоком на обличчі. 

----------------------------------------

Пекельний біс - істота на чотирьох лапах схожа на лисицю, але набагато більше, також може переміщуватись в просторі за допомогою магії.