Розділ 4

Ще через хвилину тріщини стали більшими, але підлога ще трималася щонайменше допоки  вибух не пролунав знову уже з більшою ударною хвилею. І в одну мить я вже не стою по серед кімнати, а падаю ямою яка утворилась в підлозі.

От трясця, я влетіла по повній!

Я вже було приготувалась до удару як тут відчула чиїсь руки які не дали мені впасти.

Відкривши очі та приготувавши до майбутньої бійки я побачила…

Демʼяна

Серйозно це і був план цього придурка?!

Трясця на що я підписалася!

Нормальні люди не підривають вʼязниці!

  — Ти ще довго збираєшся мене тримати? — запитала я, так різко що сама здивувалася.

  — Але в тебе ланцюг на ногах і якщо я тебе відпущу ти не зможеш іти, — промовив він, та почав прямувати в незнайомому мені напрямку. Я хотіла сказати що зможу відкрити замок любим гострим предметом, але зрозуміла дві речі:

Перша у мене нема нічого гострого, друга тут зовсім нічого не видно.

Тому як тільки ми вийшли в нормальні освітлені коридори я знову почала борсатися.

  — Тепер ти можеш відпустити мене і дати свій кинджал, щоб я звільнилася.

  — Навіть не подумаю.

  — І це чому ж?

  — Можливо тому, що мені подобається носити тебе на руках, — він підморгнув мені.

Серйозно?

Цей придурок фліртує зміною?!

Пройшло ще декілька хвилин ходьби по коридорах як тут у мене появився план. Я лягла йому на груди вдаючи що здалася та тихенько витягла кинджал який був прикріплений до його стегна. Витягнувши кинджал я беззвучно відчинила наручники, а за ними й ланцюг на ногах. Я голосно кинула їх на землю, він моментально повернув голову в мій бік і його погляд впав на кинджал який я кружляла в руках.

  — Думаю тепер ти повинен мене відпустити, — заявила я та кинула на нього зухвалий погляд.

  — І звідки ж ти така вперта, — я усміхнулася та знизила плечима в той час, як він  опустив мене на землю.

Я ступила крок та ледь стрималась, щоб не закричати від болю в щиколотці.

  — Ти в порядку?

  — Так все гаразд, — збрехала я, та ступила ще один крок і мене знову пронизив гострий біль. Біль був настільки сильним що я ледь не звалилася на землю я напевно такі звалилася б якби не Дем який встиг підтримати мене за поперек.

  — Що з тобою?

  — Нічого страшного просто підвернула щиколотку, але думаю якщо ти мене підтримаєш я цілком зможу йти….

Не встигла я й закінчити як він знову підхопив мене на руки.

Чорт би побрав цю щиколотку!

Нарешті ми вийшли з вʼязниці!

Сьогодні на дворі було тепло, але в мене не було особливого настрою, тому що я не вийшла на волю, а тільки проміняла одну вʼязницю на іншу, ну що ж зате ця вʼязниця з золотою решіткою!

  — Ти в порядку, — запитав в мене Дем.

  — Так, — відповіла я коротко, та продовжила розглядати місцевість все ще не вірячи що вибралась із вʼязниці. Ми зайшли за кут, і я не аби як здивувалася, тому що там стояло два жеребці. Значить вони весь цей час знаходилися тут і ніхто їх не помітив?

Щось тут не так.

Підійшовши ближче я побачила піхви* в яких знаходилися два кинджали.

Не може бути!

А їм, і сотня років не нашкодили. Я вийняла один із кинджалів та провила кінчиком пальців по лезу, зупинившись на коштовному камені чорного кольору який знаходився на кінці руківʼя, в той час, як на іншому кинджалі знаходився такий же самий камінь тільки білого кольору.

Інь і Янь.

Я всміхнулася та подивилася в очі Дему який весь цей час пильно на мене дивився.

  — Дякую.

  — Без проблем.

Я ще раз поглянула на нього після чого заскочила на коня та попрямувала за Демʼяном.

Ми вже тридцять хвилин їхали через густий ліс і мені здається що до вʼязниці шлях був набагато ближчий.Пройшло ще декілька хвилин як тут чи то з нудьги, чи з суму у мене в памʼяті спливло то що я б ніколи не хотіла згадувати.

Я стою в залі борделю в якому провела десять років, а в мене по щоках котяться сльози радості невже я справді виберусь з відси?

Через декілька годин я споглядаю прекрасний вид який відкривається з моєї нової кімнати в академії смерті(академія в якій виховують вбивць) але тоді я ще не розуміла якої помилки допустилася.

  — Станемо табором тут, а з ранку припливемо річку, — промовив Дем, цим самим розвіявши мої спогади, за що я була дуже йому вдячна.

  — Гаразд.

Як тільки я зіскочив з коня, почувся гучний шум із гущі лісу і в одну мить з них вистрибнув чудовисько якого я спочатку й не впізнала.

Та це ж Утопленик!*

————————————————————————————————————

Піхви — футляр для клинкової холодної зброї: шаблі, кинджала, меча тощо.

Утопленик — чудовисько яке живе на ріці "круг диявола"