Мої думки були настільки зайняті дивним звʼязком, що я й не помітили як ми прибули до палацу спадкоємного принца.

— Чому ми тут?

— Брат дозволив мені користуваттся його палацом деякий час.

— Не знала що у вас такі хороші стосунки.

— Повір це й близько не так.

Я закотила очі. Хіба як би це було не так він би дозволив користуватися своїм палацом?

— Так дозволив.

— Не читай мої думки!

Він не відповів а тільки закотив очі. Я вирішила проігнорувати його та продовжила розглідати палац. Будівля має Н- подібну форму, пофарбована у темний відтінок, вхід в будівлю складається з чорної арки та величезних дверей, також по периметру будівлі розміщені горгулі, тай цілий палац в загальному був виконаний в готичному стилі.

— Красиво, чи не так? — прозвучав грубий голос позаду нас. Я обернулася на голос та побачила високого чоловік з білявим волосям

та чітко виражиними лініями лиця, він був одягнений в чорний костюм, наслідний принц.

— Непогано, — спокійно промовила я.

— А ти в нас..... — продовжував він.

— Ombra* — промовив Дем.

— Тупе прізвисько, — заперечила я, оскільки воно було справді тупим. Тому я зіскочила з коня та попрямувала до принца.

— Можна просто Ізабель.

Він взяв мою руку в свою та ніжно поцілував, від чого по моїй шкірі покотились мурашки.

— Данило, дуже приємно познайомитись. — на його обличчі розквітла спокуслива усмішка.

Ну й іменна подумла, я замість того щоб повестись на його флірт. Я мило посиіхнулась йому у відповідь та відкрила рот щоб щось зказати як тут.....

— Нам час іти, — в голосі Демʼяна чулося роздратування.

Він схопив мене за руку та потягнув за собою до дверей.

Придурок!

— Відпусти!

Я почула його фиркання але він всеж таки відпустив, та обирнувся до мене лецем.

— Не фліртуй з ним.

Цього разу фиркнула я, та злобно посміхнулася.

— Не вже наш принц ревнує?

Не встигла я й договорити, як він схопив маї руки та розмістив їх над моєю головою притиснувши до стін.

— А якщо й так? — він знизив свій тон та ще ближче нахилився до мене.

— Невірю.

Я відштовхнула його, та попрямувала коридором стараючись розглядати інтерєр зімість того щоб думати про принца який прямує за мною.

                                                                       ***

Я прокинулась від шуму який долинав з нижнього поверху, та застогнала в подушку.

Ось і почалось моє особисте пекло.

Ще через декілька хвилин я почула стукіт в двері за яким послідували слова:

— Пані, вам час просинатись!

З неаби яким трудом я піднялась з ліжка та відчинила двері, перед якими зависла жіноча рука. Піднявши очі вишче я побачила жіночку років сорока по людським міркам.

— Добрий ранок пані! — промовила вона солодким голосом, та поклонилась.

— Що ви не потрібно! — озвалась я почуваючись не зручно. — І називайте мене Ізабель, будь ласка.

— Звісно, — соромязливо озвалась. — А чи можу я.....

— Так вибачте, — відповіла я зрозумівши її, та відійшла з проходу щоб вона могла зайти.

Вона зайшла в спальню та хутко попрямувала в ванну кімнату. Я декілька хвилин дивилась на місце де вона зникла, після чого попрямувала на тирасу надіючись що це допоможе мені проснутись та приготуватись до важкого дня. Я відчинила двері тираси та пройшла до перил насолоджуючись вітерцем. Обіпершись на перила я декілька хвилин насолоджувалася тишиною та крайовидом засніжиних гір, допоки не побачила дивні погляди людей які проходили повз тирасу я б напевно не звиртала на них увагу але відчула що мені холодно, і звичайно спочатку я все спихнула на погоду королівства зими. Й вже збираючись повернутись назад в середину я з подивом помітила що я стою в одній білизні чорно кольору й усміхнулась своїй тупості. Мені зараз же потрібно проснутись і почати думати. Повернувшись в середину я зайшла в ванну кімнату, та подумки подякувала помічниці яка набрала повну ванну гарячої води з пелюстками роз.

— Ізабель!

— Ізі!

— З тобою все впорядку?

Я розплющила очі та подивилася на воду яка стала крижаною. Скільки я проспала?

У двері ванної кімнати продовжував стукати принц і як тільки я хотіла відповісти що зімною все в порядку, почувся сильний грохіт й двері вилетіли з петель призимлившись на підлогу. Після чого в отвір де ще декілька секунд назад стояли двері влетів Демʼян.

— Ти здурів?!

— Ти в порядку! — голосно промовив він скоріше намагаючись переконати себе.

— Я в повному порядку! — я навіть не намагалася приховати злість. — А от тобі незавадило б піти провіритись!

Він дивився на мене виликими очима, аж поки мені це не набридло і я не вилізла з ванни не звиртаючи уваги на його погляд який вільно блукав по моєму тілу.

— Можеш сфотографувати, впевнена це допоможе зігріти твої самотні ночі.

— Я.... Вибач, — розгублино промовив та пулею вилетів з кімнати.

Я видихнула та сперлася на раковину перед зеркалом, перевівши погляд на своє лице яке за час на волі стало менш блідим але нажаль синяки перед очима не зникли. Я повільно пройшлася поглядом по своєму тілу, шрамам яких під час перебування в вязниці тільки прибуло та волосю яке доходило до сідниць. Довго не думаючи я схопила ножниці які стояли на тумбі біля раковини та відріза трішки менше ніж половину довжини, тепер воно доходило мені до грудей. Після цього я підрічнвла кінчикі та заплила дві коси незабувши залишити два пасма спереду. Ну так вже краще, подумала я та обмотавшись рушником вийшла з ванною кімнати.

Демʼян як я і думала не вийшов з моїх покоїв як зробилаб люба інша нормальна людина на його місці, ба більше він безпардонно розкинувся на моєму ліжку. Я пройшла до шаф які знаходились біля ліжка та скинула рушник.

— Я бачу тобі таки кортить роздягнутися переді мною.

— Я бачу тобі так і кортить получити кулаком в щелепу.

Я продовжи ритись в шаві намагаючись знайти хочаб щось практичне, але знову і знову знаходила тільки кольрові плаття в квіточку різної довжини.

— Ти що обікрав гардироб дисятирічної принцеси?

Він не відповів а тільки показ пальцем на шафу яка стояла зправа від цієї і додав:

— Білизна в тумбі.

Я не подякувала а просто відкрила тумбу та зхопила першу попавшу білизну, потім відкрила шафу й підмітила що цей гардироб значно відрізняється від попереднього. Довго не затримуючись я витягла білі спортивні штани і голуби й топ без рукавів.

— Ти готова? — запитав Дем як тільки я закінчила одягатись.

— Так.

— Тоді пішли.   

— О, і не забудь прихопити свої кинджали сьогодні бумем треніруватись.

— Мені хвилюватись?

— Ні не хвилюйся тобі сподобаються твої суперники!

"Мені це не подобається" - подумала я, але просто кивнула.

Ну щож бажаю собі удачі!

-------------------------------------------------

ombra - Тінь(Італійська)