Я кинулась вліво намагаючись уникнути зіткнення, та підбігла до кинджалів які все ще стояли на коні, після чого кинула швидкий погляд на чудовисько і скривилася. Ну що ж, а в темряві воно виглядає ще жахливіше!

Я вкотре пройшлася поглядом по ньому, й поглянула йому в вічі.

О боже!

Ліпше б я цього не робила. Оскільки його очі були завбільшки яблуко і здавалось що вони ось ось випадуть, але це ще нічого затим що справжній жах являв собою його рот який міг вмістити цілий будинок не кажучи вже про людину такої мініатюрної структури як я, але в цьому всьому є один плюс я набагато спритніше за нього. Тому взявши кинджали я напала зі спритністю кішки та задала йому перший удар, який проходив прямо посеред грудей чудовиська, цим я швидше відвернути його увагу оскільки такі рани йому зовсім не страшні так як щоб вбити такого чудовиська потрібно відрубати йому голову. Зрозумівши що я вже занадто довго з ним вожуся я зробила випад в право та одним махом він позбавився голови. Розвернувшись я побачила більш як десять фігур які наближалися до мене зі смертельною швидкістю.

Трясця де ж той принц?!

Чудовиська наближались все ближче, а Дем досі не об'явився. "Ладно і сама справлюсь" — подумала я та спокійно попрямувала назустріч смерті.

Підійшовши я більше не гаяла час ні секунди, а одразу накинулася на найближчого чудовиська після чого на наступного й в одну мить їх всіх не стало.

Я розвернулася та лютим поглядом почала оглядати ліс.

Де цей придурок?!

І тут я почула гучний шум в глибині лісу та попрямувала туди, прибувши я побачила чудовиськ, але їх було дуже багато через що не помітила хто їхня здобич. Підійшовши ближче я побачила Дема який з завзяттям боровся, я вже прямувала, щоб йому допомогти як тут блиснув його меч, але це був не меч принца, а скоріш вбивці, я його десь бачила…..

Почекайте! Ні!

Не може бути!

Це…Це ж….. меч чорного лицаря!

Невже це він, це через нього я провела одне століття в вʼязниці.

О боже як я зразу не впізнала його голос?!

Я кинула на нього погляд повний не довіри та помітила що він розібрався з всіма чудовиськами та прямував до мене.

Не обдумавши свій наступний крок я неочікувано навіть для самої себе кинулася до нього та почала із лютою ярістю нападати на нього, спочатку я зробила випад вліво після вправо та повторювала це раз за разом, як тут через мою необачність один з моїх кинджалів випав з рук та покотився на землю  це мене зовсім не збентежило тому я змахнула другим кинджалом, але тут його рука зловила моє запʼястя і він відібрав другий кинджал після чого притягнув мене до себе та взяв в пастку своїми руками.

  — Яка муха тебе вкусила? — запитав він своїм сексуальним голосом.

Сексуальним серйозно?! Лізі ти що не в собі це через нього ти десятиліттям гнила в тій вʼязниці.

  — Я знаю.

  — Що ти знаєш?

Він притягнув мене ще ближче кожна частина його тіла притискалась до мого, але я не дала цьому мене відволікти, а тихо продовжила:

  — Це через тебе я провила стільки часу в тій вʼязниці, — я промовчала — у твоїй вʼязниці.

  — Вибач, — промовив він. І в його голосі я почула жаль.

  — Непотрібно просити вибачення, ти вже нічого не зможеш повернути.

  — Ні, але я зроблю все що б це виправити, — промовив він. Він поцілував мене і цей поцілунок був одним із найсолодших та найболючіших в моєму житті напевно через те що він вклав у нього всю свою вину.

Я розірвала наш поцілунок та прошепотіла йому в губи:

  — Відпусти.

Його руки розімкнулися та я змогла визволитися з його пут, тому я розвернулася та забравши свої кинджали попрямував назад до нашого табору що б не передумати та знову не кинутися в його обійми.