Серце в шоколаді
Бізельмоній
Тріпоче серце зі страху, Потрапивши до моїх рук. Провело все життя воно Серед розкоші й слуг. Не знатиме більше розпачу Віднині вічний покíй. Змочу-но в шоколад його Тепер він на віки мій. Прозвали серцеїдкою, Не знають наскільки праві, Нагоду погризти серце чиєсь Пропустить не дозволю собі. Тікають від мене усі, Знайомі і просто прохожі. Як не дивно мені, але Здобиччю стати немає охочих. Та навіть ті крики й вмовляння Не вмірять мені апетит Бо їстиму я, поки зуби ще є Й допоки в меню ще є ти.
2020-02-04 11:58:02
12
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Есмеральда Еверфрі
Хммм...а яка передісторія того віршу?😏
Відповісти
2020-02-04 13:21:49
Подобається
Бізельмоній
@Есмеральда Еверфрі Я була голодна. Все.
Відповісти
2020-02-04 13:30:42
Подобається
Есмеральда Еверфрі
@Бізельмоній ого... страшні справи робляться на голодний шлунок😅😅.
Відповісти
2020-02-04 13:31:30
1
Інші вірші поета
Співавторство в усій красі Пернатики Що б стало, якби Сара не зустріла Віторі (до книги "З дівок у леді") Жадана зустріч
Інші поети
Eperke15
@Eperke15
Схожі вірші
Всі
Разве сложно сказать...
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...
53
16
4175
"Ми усе подолаємо разом..."
Nadine Tikhonovitch
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
2462