Пернатики
Пернатії мрії літають довкола, Шорохом крил відганяючи втому, І тихо, на вушко шепочуть слова: "Доки є ми – ти не сама." І кожну хвилину стрімкого життя Мрії все кажуть куди і кудя, Указують напрям і час, і всі дії Нагадують правила за́вжди незмінні: "Шля́хом доверху є лише послух, Надання кращим людям правильних послуг, І коли врешті зловим жадану нагоду Ми зможем забрати свою нагороду." В гонитві за всім оббиваємо ступні, Стираєм кордони, колись недоступні, Що не проблема – смішне, подарунок! Але рано чи пізно прийде́ твій рахунок. І ось він – момент, пік життя, Алілуя! "Ще крок і до слави нарешті дійду я." Спалахує мрія, мов зірка, твоя І питання: "А тепер що робити зі своїм життям?"
2020-02-06 21:58:38
16
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Есмеральда Еверфрі
Цікавий вірш). Ти все більше вдосконалюєшся😉.
Відповісти
2020-02-07 06:44:40
1
Лео Лея
Мрії... Мрії... Чудово, коли людина вміє мріяти. 👍
Відповісти
2021-03-22 11:33:48
Подобається
Схожі вірші
Всі
Сумую без тебе
Сумую без тебе, кохана Так важко на серці мені. Приходь ти до мене жадана, Щоночі. Хоча б уві сні. Загляну в кохані я очі, Не йди, прошепчу. Я люблю. Та довгі безсоннії ночі, Вбивають вже душу мою. Прошу я, відкрий моє серце, Ти подихом ніжним своїм. Відчиню заховані дверці, Закриті на сотні замків.
52
39
1638
Хай буде так
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
4754