PRO
Бізельмоній
@FreeRoute
Ніщо так не красить людину, як натхнення О. Гончар©
Стихи
Пернатики
Пернатії мрії літають довкола, Шорохом крил відганяючи втому, І тихо, на вушко шепочуть слова: "Доки є ми – ти не сама." І кожну хвилину стрімкого життя Мрії все кажуть куди і кудя, Указують напрям і час, і всі дії Нагадують правила за́вжди незмінні: "Шля́хом доверху є лише послух, Надання кращим людям правильних послуг, І коли врешті зловим жадану нагоду Ми зможем забрати свою нагороду." В гонитві за всім оббиваємо ступні, Стираєм кордони, колись недоступні, Що не проблема – смішне, подарунок! Але рано чи пізно прийде́ твій рахунок. І ось він – момент, пік життя, Алілуя! "Ще крок і до слави нарешті дійду я." Спалахує мрія, мов зірка, твоя І питання: "А тепер що робити зі своїм життям?"
10
1
184
Серце в шоколаді
Тріпоче серце зі страху, Потрапивши до моїх рук. Провело все життя воно Серед розкоші й слуг. Не знатиме більше розпачу Віднині вічний покíй. Змочу-но в шоколад його Тепер він на віки мій. Прозвали серцеїдкою, Не знають наскільки праві, Нагоду погризти серце чиєсь Пропустить не дозволю собі. Тікають від мене усі, Знайомі і просто прохожі. Як не дивно мені, але Здобиччю стати немає охочих. Та навіть ті крики й вмовляння Не вмірять мені апетит Бо їстиму я, поки зуби ще є Й допоки в меню ще є ти.
11
3
243
Жадана зустріч
Під гнетом тривог І в обурливій тиші Самотній юнак Свій розум колише. Не знаючи горя В старому житті, Він вперше цей шлях Повинен пройти. Терзає він серце – Своє і родинне. І віриться з часом, Вже похвилинно. Він чує і бачить, На яву як у сні, Як кохана от-от Повинна прийти. Вже чує він шорох, Каблучків перестук. І чує він лайку Наляканих слуг. Не звикли-бо, бідні, До вигляду пани, Бо привида лик Не для милування.
10
2
225
Сидим
Сидим мы Под крышей Обещаний, Смотря на звёзды в далеке. Сидим мы В квартире С подаяний, Не зная, что ждёт нас впереди. Сидим мы Под гнётом Исполнений Предсказанных нам издавна невзгод. Сидим мы Вдоль досок Пожеланий, Что повторяли нам из года в год. Сидим мы С разорванным вкрай Сердцем Трепеща перед бурею недуг Сидим мы Двое неразлучны Эт я и я – Мой давний лучший друг
14
0
249
Час
Помер останній час Згнили усі години Осипались хвилини Секунд нема для нас Померла рідна думка Завмерли всі процеси Всі зникли інтереси Усі шукають час Не може крапля впасти Не взмозі жить земля Не зна як жить життя Бо час зуміли вкрасти Шукають люди світу У пошуках тварини В тривозі всі рослини Верніть усім наш час! А десь в комірці тихій Тісній, глухій і сизій Сидить юнак над ліжком Це він украв весь час Сидить і плаче юний Трима в руках наш скарб Йому ж бо він не треба Не хтів образить нас Він лиш хотів напоміч Прийти до найрідніших Та вкравши час у світу У рідних також крав Тримав юнак весь час наш І гірко плакав з ним Не знає куди діти Всі світові скарби
26
2
352
Прикраси в волоссі
Квіти спадають з вінку, В'януть під п'ятами тиші. Так страшно іти у садку, Коли вітер жахи колише. За деревом стогне страхіття, Під кущиком чути чийсь лай, Так соромно йти в самотині, Коли знаєш, що зовсім не сам. Жахають не так дивні звуки, Боюсь не дерев довгов'язих, І страх наганяють не духи. Не че́реди дивних оказій. Це просто панічні ті крики, Що голос нічий не вспіває. Це верески чорної тиші, Що лиш темний мешканець знає. Спадає останняя квітка, Немає прикрас у волоссі. Згасає остання надія, Що приймуть мене як гостю...
21
4
482
Що б стало, якби Сара не зустріла Віторі (до книги "З дівок у леді")
Як Сара б не світила ясним світлом в житті Торі То точно би депресія його звалила І після череди невдалих місій Його б з почесним співом схоронили Опісля цього здох зі скуки й Ронні І не світила б радістю в Зеорі його рожа І занепав би сиротілим садом їхній рід Зів'яв би і скукожився як та сухая роза Тоді б не знав життя святого Рональд За ним не народився б Ден і Мартін Крістін узагалі б ніде не знали І ссипавсь попелом весь всесвіт десь у марті (Мене змусили)
15
4
421
Співавторство в усій красі
Було написано сумісно з: @soroka @olezha_grrrral Була мала, була дурна, І вийшла заміж за козла. А тей козел був Сатаною, Пропав козлина за горою. Пройшла і Крим, пройшла й Карпати, Пройшла Донбасс, пройшла Майдан, Героєм України стала, Та пошуки не припиняла, Коли урешт його дістала, То аліменти вимагала. Лупила хльостом, била током, Грозила йму тюремним строком, Але то був ще той пройдоха: Свінтив с тюрьми, пропав, як сало – Ото він був, а от не стало.
18
2
618
Последние сомнения
Написано совместно с Евгением Львовым (@okulus) И вот я снова встретил высоту, Остался шаг и ей на встречу полечу. В полёте в кадр всё я захвачу, Но в итоге, я навеки замолчу. Как я устал от суеты людской, От вечных дел - я стал пустой. Так хочется скорей домой, Но даже там, я вновь изгой. Уют пропал уже давно, А счастья мне не суждено. Как зеркало искажено, И ветром вдаль унесено. Момент настал и я готов, Остался шаг - один прыжок. Заменит мне он тысячу миров. Где не сделаю я воздуха глоток. Ботинок в воздухе. Решился я навек, И ветер поддержал меня и дал совет: "Откинь свои мысли, они станут помехой". Больше не будет в моей жизни успехов. И вот он - блаженный полёт, Избавитель от грешных забот. Он меня словно песней зовёт, Только он меня вскоре поймёт.
19
0
603
Мой страх
И вновь взрывают небеса Без жалости войны снаряды, И разгоняют облака, И всё пугают зверей рядом. Зверей, людей и жизнь в целом, Что не вернётся сюда больше. А мы забудем и пропустим, Уедем, чтоб не видеть дольше. Но не у всех получиться забыть, Не в тех, кто оказался под прицелом града из снарядов. Не каждый сможет ужасы войны простить. Не те, кто видел смерть с разрухой рядом. И хочется забыть, простить, понять! Но не достойны эти свиньи пониманья. Есть что забыть, кого простить, Но я спрошу: "А что должна понять я?" Что мы не вечны? Что миг меняет жизни? Что жизнь хрупка, как лёд? Что мы лишь пешки в играх тихих? Мы это знаем наизусть. Об этом жизнь не умолчала. И сыпала в глаза песком нещадным, Чтоб прекратить войну у самого начала. Но вновь и вновь приходится напоминать, Что спички детям не игрушка! И вновь наказывать, ругать, пугать, Жестокая, но справедливая наука. Не хочется надоедать, Скажу одно и честно: Запомнить один раз и не забыть в веках, И страх войны передавать в наследство.
14
3
181
Одиночка
Не знаем ты и я о чём мечтает втихаря душа чужая, И прячем мы желания свои, боясь разбить столь хрупкие мечтанья. У каждого своя душа, мечта и пожеланья, У всех есть тело, страхи й самоистязанье. Мы можем жить как хочем, не стесняясь. Мы можем жить, за страхи не цепляясь. Но мы не хочем, можем или знаем, Мы с отвращением говорим, но жизни не меняем, Боимся нового, к старью бежим обратно, Не зная счастья, но о нём мечтаем сладко. Закрыты двери, окна и ходы на все замки́, И так останутся они навечно, пока не задохнёшся ты. Никто ещё не жил на едине всю жизнь, Ведь человеку нужен смех и радость в сладость, Не запирай же жизнь на замки́, Не выживай единым в мире, а живи! И покажи другим, что жизнь - лучший дар, когда ты не один.
14
0
221
Хозяин жизни
В ночи по лесу я бродил, искал я путь, Смотрел, вдыхал и слышал леса суть. Я видел сквозь листву ночное небо, Я слушал птичью песнь сквозь волчий вой. По этой тропке, шагал лишь я один, Под ноги не смотря, ходил я - леса сын. Здесь рос, здесь жил и буду жить, Здесь был хозяином и ним останусь впредь. Я знаю, что мой дом и где он есть, Я знаю, кто моя семья и как им быть, Я не решаю здесь, а знаю и не спорю, Но помыкать и управлять собою не позволю. Я - царь, но преклоняю голову пред опытом других, Не страшно помогать и помощь принимать от остальных. И не страшусь я клеветы из уст чужих, Важна мне правда и слова своих, родных. Умею отличить я волка от овцы, И знаю разницу меж поведением зайца и змеи. Я знаю суть всего и вся, Но не способен разглядеть себя. Ведь свет для мрака монстр, а свету тьма проказа.
12
0
185
Свои миры
А есть на свете то, чего не видел ты? Чего не слышал ли и где не был? Неужто, все мирские чудеса, Открылись пред тобой, душа моя? А видел ты те чудеса, что строит разум мой и сердце поощряет? Уверена в твоей душе такой же вкус витает. Вкус приключений, жажда счастья, Да для таких услад, готова вмиг пропасть я! Пропасть и раствориться в этом мире, не пачканом насилием и кровью, Что строил разум мой и ты плекал своей любовью. Ведь не забудем я и ты, о мире, где впервой назвались "мы".
15
0
319
Мы
Ты не думал, с чего мы такие? Непростительно мы дурные, Наплевать на других, Нам лишь "Мы" и лишь "Я" И пусть будет хорошей семья и друзья "У других есть другие, При чём же здесь я?" При том, что не в всех есть семья, Что не всех любят друзья, Что случается разное, Хорошее й несчастное. Попробуй быть хорошим Щедрым, погожим Забудь о плохом И вещай о хорошем Будь рыцарем в белых доспехах, Не бездумной овцой в мягкой шерсти Помогать, не просить, Отдавать, а не брать Ведь карма вернёт, то что дашь
11
1
368
Вечер
Я рад вас поприветствовать друзья, В столь чудную мне пору дня, Когда последний дневной света луч Пытается пробить густую свору туч В надежде углядеть последние моменты дня, Каков вечерний лес, людская суета. Услышать вой ветров и рёв зверей, Шум города и тишина полей. Погладить светом кроны леса и людей, Порадовать закатом степи и зверей
12
0
198