Жив був Крадій. Він жив на звичайному підвіконні, оскільки був підвіконним гномом. Кожного ранку він вкрадав печиво і шматочок сніданку у Госсподаря, вкрадав трохи чаю та цукру, та міркував, який же він крадійний Крадієць. Його так дивувало, що в принципі по життю він народився Крадійцем - тому що насправді він цього не хотів. Він хотів народитися яблуком. І він відчував глубоку провину, за те, що він народився саме Крадійцем. "Як шкода, що я не яблуко" - любив поговорювати Крадієць, вкрадуючи олівці і бумаги зі столу, і ховаючи це все у вкрадені шкарпетки. Ось такий він, Крадієць був - простий гном сам по собі, з доброю душою. Але злим характером - бо трохи в душі мав злодійства, як справжній професіонал пластелинових справ. Дивний був, що скажеш. Цей Крадієць ніколи не мав ані сім'ї, ані друзів, і не хотів мати. Бо тоді б прийшлося ділитися вкраденим - а цього Крадійцю зовсім не хтілося. Можливо, одиночество зробило його диваком? Хто зна... Крадіюць любив закидувати ногу на ногу, скрещувати маленькі руки і думати. Він думав про те, який він поганий і не вдосканалий. "Що мене зробило поганим? Може, постійна крадіжка? Треба зав'язувати. Але почну з понеділка. Перестану красти полосато-зелені шкарпетки. Так. Замість них буду трошки красти жовті шкарпетки. Так я потихеньку відвикну від крадіжки полосатих шкарпеток в принципі. Але, це звісно, лише найменьше, що я можу зробити... Хотілося б усе то зразу перестати красти, прямо зараз і з першого разу і назавжди. Але в мене не вийде, бо навіть в поганців таке не виходить. А я поганець і злодій... Тільки злодій окрім сніданку крадуть ще й трошки солі, щоб підсолити. Тільки злодій мріють стати яблуками - бо хороші хлопці мріють побороти злодія. Доречі, а де мій добрий хлопець?". І тут Крадієць зрозумів, що в нього немає доброго хлопця, щоб він поборов зло і перевоспитав Крадійця. "Треба доброго хлопця вкрасти".
Наступним ранком прокинувшись, Крадієць пройшовся по всьому підвіконні, в пошуках доброго хлопця, щоб його вкрасти і затащити до себе, щоб той його перевоспитував. Але не знайшов. Зато знайшов Гарбузового хлопчика біля кухонного стола.
- Як тебе звати?
- Гарбузику, але всі звуть мене Гарбузеня... - перелякано і смущенно відповів Гарбузовий хлопчик.
- Ти, я бачу, гарбузовий хлопчик... А ти знаєш добрих хлопчиків якихось?
- Так, я сам можно сказати добрий хлопчик! - не без гордості відповів Гарбузик - Я кожного ранку і вечора чищу зуби, а головне, я пишу казки.
- О! Чудово! Пішли, я тебе вкраду! - і Крадієць вкрав Гарбузового хлопчика, взяв його на руки і потащив собі на підвіконня.
- Ну все, ти вкрадений. Тепер ти повинний побороти зло! - задоволено сказав Крадієць.
Гарбузику якось дивно подивився на нього.
- Я не хочу... Я устав бороти зло - в мене немає стільки добра, зоб побороти все зло... - і гарбузовий хлопчик розплакався. Сльози сім'ячка вдарилися о підвіконня.
- Та що ж воно таке - невезе так невезе! - засумував Крадієць, а потім зібрався і сказав Гарбузику. - Добре, не переживай. Ми спочатку тобі знайдемо силу і добро, а потім вже і моє зло поборемо. Добре?
- Добре...
- Ну ось і все! Зараз, тримай платок, витри гарбузові свої сльозки, і вишморкайся - і Крадієць віддав свій біленький вералений платочок доброму гарбузовому хлопчику.