Каміння. Метелик. Сяйво. Паперовість. В чому магія? В чому сенс? Дівчинка не знала ані питань, ані відповідей. Її вкрали дивні звіри з дивніх снів, і тепер диаилися на ней дивними очиськами.
- Хто ви?
- Ми твої загублені сни.
- Я колись бачила електричну лампочку. Вона нагодала мені про те, що все своєчасно. Ми з нею довго мовчали в одній кімнаті. А потім я ліпила з пластелину власне королівство...
- Тепер тут - твоє королівство. Ти тепер наша принцесса.
- Навіщо вам принцесса? - здивувалась дівчинка.
- Хтось повинен загубленим снам читати казки.
- А навіщо вам казки?
- Які дивні питання - ти якась дивна. - звір окутав дівчинку хвостом, кружляючи вокруг нею. Здається, він був головним загубленим сном.
- Навіщо я тут?
- Щоб згадати. Щоб знайти. Щоб постройти замок з телефонічних розмов, щоб розказати найдивнішу казку у світі...
- І все це повинна зробити я? - дівчинка засумувала.
- А чому це тебе засмутило?
- Я не хочу бути вашою принцессою...
- Ми тобі не подобаємся?
- Ні. Я просто не люблю бути принцессою.
- Чому? Кожна дівчинка мріє стати принцессою - чим же ти відрізняєшся від інших?
- Тим, що я не хочу бути принцессою - я не мрію про це, не бажаю. Я хочу бути камінням - а можливо метеликом... паперовим.
- А загубленим сном бути не хочеш? - спитав один звір.
- Не знаю... звучить якось знайомо. Як будто в мене вже це питали.
- І що ти тоді відповіла?
- Я сказала, що мені потрібно подумати.
- І що ти надумала, принцессо?
- Я не знаю - я думала про щось інше... дуже інше.
- Про що ти думала?
- Про дивне ходяче пальто, котре вісить в моєму коридорі.
- Це був я. - серед звірів вийшло вперед молочне пальто - в ньому був схований дивний чарівник з крилами.
- Ви - чарівник?
- Іноді. По середам.
- Сьогодні, здається, четверг.
- Іноді по четвергам теж. Залежить від настрою.
- Відпустіть мене до дому...
Звіри завили. Чарівник взмахнув тихенько крилами.
- Йдіть, звіри. Йдіть, загублені сни...
Звіри по одному расчинялися у повітрі, немов квіти... тихо, тихо...
- Дівчинко, ти знаєш питання?
- Ні, не знаю...
- Ти повинна знати питання. Ти повинна згадати...
- Що саме?
- Ти повинна згадати, не я. Я лише твій добрий друг у ції казці, у цьому сні.
- Вас не існує?
І дівчинка расчинилися у повітрі, немов паперовий метелик. Тиша... тиша.
Чарівник задумався. Він подивився на свої руки, зазирнув у кишеню... в кишені був гудзик, дзеркальце, камінець, і щось ще. Чарівник дістав щось ще і роздивився на світло. Воно було прозорим, кольоровим, дуже чутливим. Трошки похолодало. Стало темнішати.
Чарівник розжав пальці, відпустив те, що тримав в руках. Воно впало... а потім встало, і подивилося в очі.
- Я згадав... - чарівник закрив очі.