Жив був один маленький малювник. Йому не було де сховатися від осіннього холоду і смутку - тому він намалював в своєму альбомі зеленим фломастером сад. Це був звичайний сад, без всяких чарівництв - в ньому була фарфорова кішка, в ньому був іржава калитка, в ньому були рожеві маки... І все це було намальовано зеленим фломастером. Синє небо, граючеся з сонцем в ласку, хмарки - ьакі біленькі та пухнасті, немов зі снів барашки. В цьому саду було багато квітів, абсолютно не красивих і бездарно намальованих - малювник не дуже любив промальовувати деталі. До того ж, зедений фломастнр трохи засох, прийшлось змочувати у воді...
За іржавим забором була собака, постійно лаюча, побачучи сонце. Вона думала, що це велосипед - і сонце на малюнку, насправді було схоже на велосипед. Малювник малював сонце осінню, і погано пам'ятав, як воно виглядає. Зато, він пам'ятав як виглядає велосипед - бо їздив ним на почту продавати свої нікому не потрібні листівки...
В тому саду було багато комах - бджол, мух, комарів, стрекоз, і навіть, коників-стрибунців. Малювник дуже не любив комах. Саме тому він намалював їх в своєму садку якнайбільше - щоб життя цукрлм не здавалось. Що це за життя, що цукор? Отож.
Особливо малювник не любив і боявся комарів - і він їх намалював цілою зграєю у дуплі старой яблуні. Він намалював їх злими і маленькими - бо маленький малювник завжди малював тільки правду, і ніяк інакше.
Він також намалював бджол - їх він теж не дуже любив, тому фломастер змочувати в воді не став. Бджоли оселялися на квітах, гуділи при променях сонця - їм теж здавалося сонце трохи дивним. Але ж - диваки роблять цей світ чудовим, чи не так?
Малювник намалював за парканом котів-незнайомців, дивних сусідів - але все це за парканом, там, щоб лист пустим не залишався... Сад зеленим фломастером вийшов чудовим. В ньому був і зелений, і фломастепність, і яблуні, і квіти, і фарфоррова кішка, і рожеві маки, і дивне сонце - і головне, ніякого чарівництва і брехні. Тільки трохи дитинства та забутої філософії душі...
Малювник, закінчивши малювати свій сад, відкрив іржаву калитку. Та лише тихо скрипнула, спам'ятавши минулі роки. Сонце посміхнулося - трохи по велосипедному. Малювник пішов кам'яною дорожкої, відчуваючи нерівність почуттів і доторкнень літа - і це радісно турбувало його серце. Ніякой осені. Тільки літо. Трохи прохолодне - тому він не став стігувати светр. Кішка виклянула з трави, загадково по фарфорному посміхнувшись. Ох уж ці кішки - як то кажуть, жінки. Фарфоровість схлвалась в зелені трав. Малювник пішов далі садком, і вийшов на маленьку поляну, оточену яблунями і квітами. За парканом залаяв пес. Смішний. Неюо схилилося синім птахом над малювником, торкаючись його плеч. Хмари ласкали його голову. Рожеві маки потягнулися до долонеї, як коти мурликаючи і гладючись. Тут булр повно зелені, комашок, ябоунь, і промінів сонця. "Який чудовий сад. Як намальований." - подумав малювник. Він вдохнув глибоко, раскинув руки - в голові заграла давно забута пісня, сонце потрапило в легені, прогоняючи спогади про осінь, біль, якісь там кохання і жорстокість тиші. Все це було так добре і чудово - як будто намальоване зеленим фломастером.