Дві свічки на моєму підвіконні - одна біля квітів з медового спасу, одна біля апельсинів. Про щось шепотяться, вечеріє.
- Ох уж ця електрика...
- І не говори. Електрички вони такі.
- Я кажу, електрика, а не електрички.
- Та електрички теж нічого. Ти була в електричці?
- Ні.
- А я була. Мене там і купили, особисто. Як зараз - Баба Валя, клітчата сумка...
- А в сумці?
- Дезодорант, календарики, печиво, "гулівер", журнал "город та щастя", таранька, парфум, помада, капці, кошеня...
- А кошеня звідки?
- Та, під дощом мокло - ось Баба Валя і забрала собі...
- Дай Бог здоров'ячка таким людям.
- Дай Бог...
- Від тебе приємний смак кориці.
- А від тебе яблука і морського бризу.
- Бачиш етікетку? "Морське яблуко".
- Ти бачив морських свінок?
- Ні.
- А ципля?
- Ні.
- А я бачив. В електричці. Ох уж ці електрички...
- І не кажи. Ця електрика...
- А при чому тут електрика?
- Ти спостерігаєш за світлом взагалі, за новинами?
- Не знаю - я собі палаю, тай горя не знаю...
- Отож. Я такий самий був. Але потім я почав дивитися.
- В кіно?
- Яке кіно? Я почав дивитися на лампочки.
- Лампочки?
- Так. І знаєш, що я помітив?
- Звідки мені знати, що ти помітив?
- Так слухай - вони притісняють нас!
- Невже?
- А як же - вони приглушають наще світло!
- Ти якийсь неспокійний. Що з тобою?
- Невже ти хочеш, щоб твоє світло згасили?
- Ну... Іноді ми палаєм, іноді ми не палаєм. Мені здається, це нормально, це природньо.
- Але ж - наше сввтло!
- Світло - у вогня. А вогонь не тільки дає світло, а щей і спалює нас. Ось буде світло твоє весь час - а потім що? Без тебе - не буде світла.
Свічки замовчали. Кожен думав про своє. Вогонь тихо шурхотів.
- Привіт. Ви такі красиві. Світлі. Можно я тут побуду з вами?
- Метелику?
Це дійсно був метелик. Він швидко-швидко замахав крильцями.
- Привіт. Ви такі красиві. Такі...
- Бачиш! Наше світло приносить щастя - не те що електрика ця вся!
- Метелику, ти краще тримайся подалі, бо...
- А ти мені сподобався. Ти світлий. І привітливий - не те, що твій друг, біля апельсину... Дозволь я...
- Авжеж, авжеж! Давай, йди до мене!...
Метелик підлітав все ближче, і ближче... Свічка відчула, як щось віднімає його світло і тепло.
- Ой-ой! Мої крильця! Як боляче! Ти не казав, що буде боляче! - заплакав метелик, затрепихався, зашурхотів... Свічкв згасла від повітря, від болю і обіди. Тільки легкий сірий димок піднявся догори, до засохших квітів... А метелик, підпалений світлом впав на пол, і зник, розтершись в не бачний прозорий попіл... От і все.
Свічка біля апельсину мовчала. Що було сказати? Та і кому.
- Ох уж ці електрички... та й електрика теж тойво...