Наперекір тому, що моїм ліжком була софа - я виспалась і почувалася бадьоро. Прийнявши освіжаючий душ, мозок прокинувся, а разом з ним прийшла ідея влаштувати незабутній сюрприз для своєї найкращої подруги, Олени. Я відчувала, що це буде чудовий спосіб порадувати її та зробити цей день особливим. Тож, я взяла телефон і набрала її номер.

- Привіт, люба! Як настрій? - запитала, я з радістю.

- О, як приємно чути, що ти про мене згадала. Що трапилося? - запитала Олена з цікавістю.

- Потрібна твоя допомога. Підеш зі мною у салон?

- Звісно, я згодна! - з радістю погодилася подруга.

Ми домовилися зустрітися через годину. Для Олени це можливість відпочити від щоденних обов'язків та пригадати, що вона - не тільки дружина та мати, але й приваблива жінка.

- Я вільна! На кілька годин, але вільна! - голосно вигукнула Олена, залишаючи свій дім.

- Чудово! Рушаймо робити себе красунями! Бо ми того варті. - сказала я, дивлячись, як подруга біжить до машини.

- Я дуже рада, що ти мене забрала. - обійнявши мене, Олена ще раз глянула назад, впевнитись, що за нею ніхто не біжить.

- Та сідай ти вже у машину, - сівши за кермо, я продовжила розмову. - Сьогодні ти мій навігатор.

Олена розповіла мені про салон, який розташований на околиці міста. Проїжджаючи повз рідне місто, ми загадували дитинство і місця, де провели безліч незабутніх моментів. Дружнє спілкування ще зі шкільних років переросло у справжню дружбу, яка триває і досі.

Прибувши на місце, ми припаркували машину і попрямували у світ краси. Приємна музика лунала в повітрі, а аромати, що переповнювали простір, занурили нас у світ насолоди й релаксу. Масаж ніг був найкращим початком дня. Після відвідування кабінетів краси, ми з Оленою присіли в просторому залі, насолодитися ароматним трав'яним чаєм.

- Анно, можна поставити запитання? - запитала Олена, дивлячись на мене з цікавістю.

- Звісно, ​​запитуй! Після масажу я готова відповісти на все, що завгодно, - відповіла я з усмішкою.

- Як складаються стосунки з Павлом? Це щось серйозне, або це просто зустрічі заради фізичних відносин? – продовжувала ставити запитання Олена.

- Наші зустрічі не лише для тілесних утіх. Принаймні хочеться у це вірити. - невпевнено відповідала.

- Вірити собі чи йому? - уточнила подруга, глянувши мені у очі.

- Ти розумієш, що важко було змусити себе довіряти. - я переконувала себе, що я роблю все вірно.

- Навіть якщо ці зустрічі заради сексу, я не бачу у цьому нічого поганого. - взявши мене за руку, Олена дала зрозуміти, що завжди на моїй стороні.

- Я мала досвід стосунків без почуттів. І з цього нічого хорошого не вийшло. Прозвучить наївно - та я довіряю Павлу. - продовжувала я розмову.

- Хм... Це ж чудово! Ти заслуговуєш на щастя. - сказала Олена, посміхнувшись.

Підтримка Олени багатого вартує. У певні моменти життя вона була старшою сестрою, а інколи і матір’ю. Шкода, що я не завжди дослухаюся до її слушних порад.

Наш час закінчився. Красиві та сповнені енергії, ми вийшли з салону. Приємно відчувати себе жінкою, а тим паче доглянутою.

Я заздалегідь забронювала столик у ресторані. Запланована мною вечеря для друзів. В їхньому житті бракує романтики. Коли двері ресторану розпахнулися, ми спершу помітили Олега, з букетом квітів в руках. Він посміхався і виглядав неймовірно чарівно. Олену вразив цей сюрприз. Подивившись на нас, вона запитала:

- А де діти? Ви божевільні!

- З батьками, люба, - посміхаючись, відповів Олег.

Залишивши друзів, я вирушила на вечірню прогулянку. Ледь чутний плескіт води створював приємну мелодію, заманюючи мене прогулятися вздовж набережної. Невдовзі прийде осінь зі своєю прохолодою, тому я максимально хочу насолодитися літнім теплом.

Знявши взуття, я йшла босоніж по піску. Сонце повільно опускається за обрій, залишаючи за собою прекрасну палітру кольорів на небосхилі. Я ввімкнула відеозв’язок, показавши Павлу неймовірний захід сонця. Небо розцвіло пастельними відтінками, розфарбовуючи світ у незвичайно нижні кольори. Відтінки рожевого, фіолетового і золотавого розтікалися по небу, створюючи неймовірну картину, яка виглядала, наче магія.

Ми разом провели за горизонт сьогоднішній день. Нічне місто яскраво засяяло теплими вогниками на фоні темного полотна. На протилежному березі, вздовж річки простяглася дорога. Вода намагалася спіймати рухливі вогники автомобільних фар, створюючи химерні лінії. Мій телефон майже розрядився, сигналізуючи дзвінким сигналом. Відправивши одне одному повітряні поцілунки, ми попрощалися.

Підійшовши до сходів, я обтрусила ступні від піску та взула кросівки. Крок за кроком я подолала половину відстані. Зупинившись на пару хвилин для перепочинку, я помітила знайому особу - Марію. Вона сиділа трішки нижче, обійнявши руками перело. Намагаючись пройти повз непоміченою - я зупинилася, почувши її плач. Дивлячись на неї, я переконувала себе не робити дурниць. Та моя совість змусила мене підійти та запитати:

- Маріє! Що ти тут робиш?

- Хм… Анна? - Вона дивилася на мене з відразою. - Відпочиваю. Тобі яке діло?

- У такий час, сама? - я спробувала дізнатися, що ж трапилося. - Вибач, я можу чимось допомогти?

- Дякую, сучко! Ти допомогла, приїхавши сюди… - Марія поводила себе неадекватно.

- Без образ. Ти випила зайвого вочевидь. - я намагалася стримати емоції Марії.

- Яке тобі діло, скільки я випила? - перебираючи руками поруччя, вона намагалася підвестися.

- Тобі потрібно додому, - я намагалася їй допомогти.

- Та хто ти така! - відштовхнувши мене, Марія знову всілася на сходи та продовжила. - Нікуди я не поїду. Мать Тереза знайшлася…

Марія продовжувала говорити нісенітниці. Насилу забравши у неї телефон, я вирішила зателефонувати її чоловікові. Судячи з кількості пропущених дзвінків, він її шукав. Набравши номер, я чекала відповіді.

- Маріє, ти де? - схвильовано запитав Ігор.

- Це не Марія, - неохоче промовила я.

- Анна? - Ігор здивувався, почувши мій голос. - Що сталося?

Я розповіла, де нас знайти. Віддавши телефон Марії, спершись на поручні я чекала на Ігоря. В мою адресу і далі лунали образливі слова з вуст Марії. Розумію, що вона переживає складний момент, і я ненавмисно стала об'єктом їх сімейних чвар. Проте, діватися мені не було куди, бо я дала слово Ігорю, що залишуся тут до його приходу. І нарешті, після довгого очікування, з'явилася машина, і це був він.

- Анно! Як ви тут опинилися? Що сталося? - запитав Ігор, переймаючись.

- Не став дурних питань. Більше часу приділяй своїй дружині. - я розвернулася та пішла геть.

Ігор намагався щось сказати, але я удала, що не чую. Прискоривши кроки, хотілося якнайшвидше залишити це місце. Сівши в машину, я обійняла руками кермо, поклавши на нього голову. Жахливий біль стискав мою грудну клітину, спазмами блокуючи дихання. Не знаю, скільки часу я провела у стані шоку, але, врешті-решт, вирішила потихеньку їхати додому. Темрява поглинула навколишній світ. Увімкнувши фари, я намагалася сконцентруватися на дорозі, відганяючи погані думки.

Додавши обертів, я їхала порожнім містом. Гучна музика лунала в салоні мого авто, і вона буквально наповнювала кожний куточок простору. Я все гучніше наспівувала знайомі слова, що змішувалися з викидами негативних емоцій.