- Я забронював для нас столик, - крізь музику прокричав Сергій - кілька наших обіцяли пібтягнутися.

  Але вже за кілька хвилин вони побачили, що за так званим "заброньованим" столом сиділи та розпивали Фінляндію кілька арабів, гучно сміючись та намагаюючись споїти двох дівчат.

  - Ну що ж, ти старався, - зауважив Джон, - ходімо на бар.

Клуб був розділений на дві зали і кожній були розміщені барні стійки. Щоб не чекати в черзі вони пішли до іншої зали, де бар, на диво, був значно вільнішим.

  - Подвійний бурбон із льодом, будь-який. - Зробив замовлення Джон. - І морган для мого товариша.

Бармен, кавказької національності, здивавано поглянув на свого замовника, посміхнувся до себе та прийнявся виконувати замовлення.

  - Схоже він нас за парочку прийняв, - озираючись мовив Джон, але не побачив за спиною Сергія. Там взгалі нікого не було. Це все пояснювало.

  За Сергієм ніколи не помічалося ось таких зникнень, особливо на початку вечірки, хоча Джон не так довго знає Сергія, та й, взагалі, нікого особливо він тут не знає, окрім, Ольги. Варто її провідати, роздумував він про себе.

  - Біля вас вільно? - роздався поруч таємничий  жіночий голос. Такий можна почути у голівудських фільмах про крутих детективів під прикриттям. Голос належав блідій симпатичній дівчині, у чорній короткій сукні, яка чудово контрастувала із блідою шкірою та білим довгим волоссям, білими були навіть брови та повіки, але от очі її мали криваво-червоне забарвлення. Мабуть, неформалка, мовив до себе Джон, а сам завмер, розглядаючи її лице.

  - Тож, я сідаю, - сміючись сказала дівчина, не відводячи свого погляду із Джонових очей, - замовите мені чогось випити?

  - І що дама бажає? невже мартіні? - єхидно усіміхнувшись запитав Джон, поводячись так, ніби, нічого не трапилося.

  - Це банально, хочу Джемесон. - Так невимушено відповіла незнайомка.

  - Ну ви чули дівчину. - цього разу сухо сказав Джон, а сам розвернувся до неї. Але вона, не даючи промовити йому ні слова, сама задала тему для розмови.

  - Тут так нудно, музика ніяка, а людям це подобається... Ви до речі не бачили моїх подруг? Я прийшла сюди в компанії ще трьох дівчат.

  - Дайте вгадаю: одна теж блондинка, була ще руда, а третя брюнетка, яких тут повно.

  - Смішно... Яке питання - така і відповідь. Мабуть, вони пішли до віп-зали. Бували там?

  У цей момент недалеко здійнявся гучний шум: араб, із компанії, яка зайняла замовлений Сергієм столик, почав палку суперечку із однією з тих дівуль, що Сергій намагався підчепити на парковці. На галас прибігло двоє охоронців. У спробах заспокоїти, вони повалили араба, на офіціанта, який пробирався крізь натовп, із повним брудного посуду підносом, та, вочевидь, так захопився, щоб донести його цілим, що не помітив сутички. Посуд розбився, осколки розлетилися прямо до барної стійки, де сидів Джон із досі незнайомою дівчиною. 

  Араб, намагаючись втекти від охорони, побіг до сходів, що знаходилися біля барної стійки, але послизнувся, впав та проїхав доріжкою із битого скла, залишаючи за собою кривавий слід. На галас прибігло багато охочих, з'ясувати його причину. Напівпорожній зал вмить наповнився людьми. Десь із натовпу виринув Сергій.

  - Я думав, що це ти тут гамір наводиш. Ходімо, щось покажу, - і потягнув Джона у бік сходів, до яких так і недобіг араб. Джон помітив, що дівчина зникла, так і недопивши свій віскі. 

  - Глянь, що я маю, - показуючи пакетик із пігулками фіолетового кольору, засміявся Сергій. - Ми від цього відчуємо усі барви веселки... у собі.

  - Зі мною тут дівчина сиділа, ти не бачив її? - Ніби, не слухючи завитував Джон.

  - Яку дівчину? Я нам колеса роздобував. Це справжня новинка, кажуть, що коли прймаєш їх, то можеш бачити тих, хто ще їх вживав, люди, немов, світяться на фоні усіх інших, така собі, фішка "Сяйва". Круто, ага? Шишки із віп-зали зараз постійно ними закидаються.

  - Одне питання, чоми ми досі тут, якщо ти можеш провести нас до зони віп?

  - Легше, друже, дістати колеса одне, а пройти на четвертий поверх зовсім інше. Хочеш, щоб ми повторили долю того араба?

  - Є у мене одна здогадка.  - Джон потягнув Сергія через увесь зал до інших сходів. Натовп якраз починав розходитися, обговорюючи побачине. Як не дивно, частина гостей із віп-зали спустиласа подивитися куди біжть уся охорона. Араба вже вивели і гості потроху розповзалися залами "Сяйва".

  - Цей натовп - наш квиток на четвертий поверх,  - із запалом мовив Джон, - ці ж колеса лише для віп-гостей, вірно?

  - Ну так, - невпевнено сказав Сергій, - але я досі не розумію, як це вийде.

  - Знімай паперовий браслет і дай мені пакетик, - перебив Джон. 

  Вони  швидко пішли до натовпу, який, потроху підіймався сходами.