Чорний сніг

Панк

Ви бачили десь чорний сніг? А я уже бачити можу. Ступила на пекла поріг Й зійти уже з нього не можу. Цей сніг, то жахливе видіння, Так плачуть святі небеса, Це муки їх вічні, горіння У пеклі підземнім стиха. Ви, люди, усі одинакові, Всі бачите тільки одне. У тихому слові пророковім Ви чуєте тільки святе. Ви скажете, що в мене дах Похилився і от-от впаде. Подивіться лиш знизу уверх І побачите трішки не те. Всі ми бачимо тільки обгортку, Але глибше заглянути слід. Треба ніби відкрити коробку, Розтопити у серці ввесь лід. Всі ми бачимо сніг чисто білим, Та погляньте лише догори. І тепер він уже темно-сірий Поміж темного людства і тьми. Чорно-сіро і темно-холодний Він летить до моєї щоки. І колючим здається, немовби Хмурі постріли злої війни. Ті сніжинки якісь песимісти І летять неохоче кудись. Вони, так як я - реалісти І в загальному схожі є ми. Ці сніжинки людей пощипають За обличчя їх злі, лицемірні. Через те, що в них серця немає, І безмежно вони всі наївні. Але люди немовби не чують Заклик снігу для кращих життів. Ці злі люди усе ігнорують, Лиш будь-ласка, не будь таким ти

2018-04-02 19:09:10

1

0

Схожі вірші

Всі

12

ᴅɪᴀɴᴀ ᴍᴀʏ

А море сліз вже висохло давно. Давно забуті фото й переписки. Я живу неначе у кіно, І це кіно трагедія, не більше.

87

4

8676

Недоречне (UA)

Ай

жодної коми читай як хочеш бо мені байдуже я поет *** я поет тож спалюй все що було до мене минуле — нікчемне бо не існує я поет головний поціновувач твоїх забаганок пізнаю тебе і настане ранок коли ти більше не знайдеш ні мене ні моїх речей я поет тож закохаюсь у самий недоречний час з'явлюсь на твоєму порозі, увімкну джаз і спробую залікувати усі твої рани внутрішні відкриті або навіть рвані а потім просто видалюсь геть бо так хочеш ти я поет тому в мене жодної причини запам'ятовувати якісь адреса там де я був — мене не знайти хіба ж то не у тому краса? тому ми ніколи не програємо це знову я поет тож запитаю тебе про улюблену каву останню прочитану книжку і від чого у тебе безсоння я поет тож можеш відкрито про усі емоційні безодні я поет обожнювач невиконанних клятв що випливають у безмовні драми де слова вже до чорта до рами але потім відбиваються у твоїй голові голосами і не дають спокою я поет тож жонглюю цими дарами може маю талант від народження а може пишу від суму ночами я поет тож наповнюйся моїми речами поглинай мої всесвіти сьогодні за дешево а може і даром проти не буду я поет тож з головою пірнаю у смуток рахую зірки поки ти рахуєш добуток і відчуваю себе трохи інакшим от і все я знаю що ніхто нікого вже не спасе я поет тож ігнорую усі застереження пропускаю крізь себе всі твої твердження не замислюючись чи є в них хоч крихти правди бо я маю себе мені потрібно мати я поет що ніколи не підвладний течіі бо нічий ігнорую навіть свою самобутність бо вона маленький ручій і взагалі — вода повірю у щось — прийде біда я поет тож хочу — не ставлю коми а хочу — увійду у кому в надії зануритись у інші світи якщо загубиш мене то просто зітри із себе бо десь там мені краще я поет тож іноді благаю вимкнути сонце щоб настіж відкрити віконце і насолоджуватись темрявою зовні і у середині себе не хочу нічого світлого відійди від мене я поет тож насолоджуйся мною поки я поруч поки мені є що тобі розповісти бо я прокинусь і захочу залишити все без єдиної вісті я поет з вічно холодними блідими руками цілую тебе своїми губами с присмаком відчаю і зеленого чаю я поет я ніколи не закінчую тому не програю ні тобі ні життю я поет тож зривай з мене одяг але ніколи не побачиш роздягнутим в мене є шкіра та купа дивних сенсів що дуже стягують та з яких я не можу вирватись ти не допоможеш я поет з дуже поганим кровообігом та в цілому з втомленим виглядом можеш слухати мене або ні: мені все одно не стати прикладом у поезії хоча марную на це вже не перше життя і вічно забуваю на чому я зупинився і чому не зупинилося серцебиття але все одно продовжу розкидувати тут занадто недоречні речі ... тому нагадай я вже казав тобі, що я поет, до речі?

46

5

973