Голодомор
У давні часи жила собі дама, І людство її зненавиділо враз. Була між ними ненависті брама Й озлоба була ця взаємна якраз. Куди тільки ступить панянки нога, Там гине усе, що живе на землі. Там згинути може і твоя душа, І це незалежно, чи хочеш, чи ні. Та люди боролися з дамою злою Бо жити хотілося ще хоть чу-чуть. І хоть вона була надіслана Богом За місце під сонцем на шмаття порвуть. Запекла точилась війна межи людством І дамою, що безпощадно вбива. З безвихіддя дехто пішов самогубством Й залишилась тільки могилка крива. Вбивала, морила голодною смертю Ця пані, і жалю хоть краплі нема. Погинуло все, що живе на поверхні, Погинула наша, вкраїнська душа.
2018-04-12 15:33:50
6
0
Схожі вірші
Всі
Не скажу "люблю"
Знаєш, складно Тебе любити й не сказати. Тебе кохати і збрехати, Що зовсім іншого люблю, І що до тебе не прийду. Знаєш, той "інший" мене теплом своїм зігріє. Зачарує і поцілує, А ти сиди там далі сам, І йди назустріч виючим вітрам. Тобі вже більше не скажу своє я болісне "люблю"... А просто відпущу і почуття у собі похороню.
74
13
5304
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
5
11169