Думки, що вбивають

Панк

Дивлюся я в небо І щось сумно стало... -Чому ти сумуєш? У себе ж питаю. Тому, що на небі Зібрались думки, Думки діточок, В яких вмерли батьки... Думки тих людей, Які тяжко хворі... Думки тих людей, Які зараз в неволі... Думки матерів, В яких вмерли сини... -Чому ж вони гинуть? -Це все від війни... Дивлюся я в небо І щось сумно стало, Та сонця проміння Мій сум перервало: -Переживаєш за все, Та дарма. -Не згідна, Хвилює мене ця біда. -Нічого не скажу... Вирішуй сама, Чого ж вона гідна, ївЦя твоя війна. -Вона не моя!!!! А моєї країни, Що жорстко панує В моїй Батьківщині. У відповідь - тиша... В голові лиш слова: Війна не моя... Війна не моя... Я більше скажу: Вона й не твоя....

2018-04-02 19:17:36

2

1

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Тьяна Ноу

Актуальный стих, в стиле неоромантиков)

Відповісти

2018-04-02 19:55:04

1

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

5

11169

Хай буде так

Юлія Богута

«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.

38

4

4619