Думки, що вбивають
Панк
Дивлюся я в небо І щось сумно стало... -Чому ти сумуєш? У себе ж питаю. Тому, що на небі Зібрались думки, Думки діточок, В яких вмерли батьки... Думки тих людей, Які тяжко хворі... Думки тих людей, Які зараз в неволі... Думки матерів, В яких вмерли сини... -Чому ж вони гинуть? -Це все від війни... Дивлюся я в небо І щось сумно стало, Та сонця проміння Мій сум перервало: -Переживаєш за все, Та дарма. -Не згідна, Хвилює мене ця біда. -Нічого не скажу... Вирішуй сама, Чого ж вона гідна, ївЦя твоя війна. -Вона не моя!!!! А моєї країни, Що жорстко панує В моїй Батьківщині. У відповідь - тиша... В голові лиш слова: Війна не моя... Війна не моя... Я більше скажу: Вона й не твоя....
2018-04-02 19:17:36
2
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Тьяна Ноу
Актуальный стих, в стиле неоромантиков)
Відповісти
2018-04-02 19:55:04
1
Інші вірші поета
Закуті у свої ж кайдани Найсумніший дн Те, заради чого я живу Переможець завжди самотній
Інші поети
Jibreal Suffrien
@Jibreal_Suffrien
bubosik
@bubosik
Схожі вірші
Всі
Хай буде так
Юлія Богута
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
4833
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
3898