Людина

Людина - ?

Юлія Ципляк

Людина-зомбі, людина-вампір, Людина - мов монстр, диявол і звір, Людина - істота, тварина, дикун, Людина - мов кінь, що шукає табун, Людина - це тіло, це кров і це лють, Людина - це м‘ясо, що згодом уб‘ють, Людина - не розум, добро та любов, Людина - перетин кількох із умов, Людини-емоції та почуття, Людини-свідомості просто нема, Людина - природа, як ґрунт і вода, Людина - комаха, яку не шкода, Людина - не мир, не свобода, не дух, Людина - це вітер, який швидко вщух, Людина - не світло, не вірність, не друг, Людина - це ворог, це раб і недуг? Хіба це людина? Хай скаже мудрець, Нехай відповість на це вчений і жрець. Як бачать людину фотограф, митець? Як кожен із нас чує справжність сердець? Як бачать людину письменник, актор? І як музикант знає, хто є «мажор»? Спитайте людину - а хто є вона: Основа любові чи плоть і вода? 06.07.2022

2022-11-21 14:47:22

3

0

Схожі вірші

Всі

Чуточку внимательней

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Неудачная попытка быть тем, кого сложно обидеть , Рвя бурю за улыбкой проникших эмоций И наивность уже стала себе лишь противна , Все пытаясь понять всех за скрытой дорогой ... Мимо мчат незнакомые люди , И не кто тебя уже не осудит : Всем безразлично твоя лишь обида , И что слёзы пускаешь себе на морозе Может так будет даже на лучше Без различных ненужных вопросов , О том " Как ты ?)" Тебе хорошо ли" Или в этом нет больше смысла и вовсе ... Разве безразличие лучший способ оплаты За свои выражающие сердце бурю эмоций..? Может стоит быть чуточку внимательней , К тем кому помощь и вправду поможет !

40

8

1822

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

5

11168