Її ім’я
Вона вміє власним іменем випалювати глибоченні рани. Усі, хто його промовляв, навічно залишався з ним на обгорілих губах на пам‘ять. Вона вміє очима наказувати тілу перед собою дрижати, Мовчати, А інколи навіть Рвати шати На собі й інших, Карати За гріхи Й здебільшого зради. Вона дивилася прямо в обличчя, Тет-а-тет, Ніхто б не витримав цього зухвалого дійства як її менует, Бо те, що робить вона, суперечить усім канонам. Її менует - не маленькі кроки, це величезні стрибки, Стрибки в різні епохи. Її ім‘я - інструмент влади, Ніхто б ніколи не подумав, Що таке тендітне дівчисько Здатне вбивати «Правду» князів чи монахів, Вона є сила, прихильність, передусім незламність. Її ім‘я про хоробрість, Моє улюблене з-поміж усіх. Її ім‘я - святість, Яким вона вбиває в мені й у світі гріх. І якщо її хтось колись запитає, Чи вірить вона в любов, Я сподіваюсь, вона знайде відповідь У собі, або хоча б у одній із наших з нею розмов. 28.10.2022
2022-11-25 21:21:24
2
0
Схожі вірші
Всі
Намалюю
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
2556
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12085