Твердь

Юлія Ципляк

Змивала руки з крові, Подряпані, обдерті. Змивала очі кволі. Стікали ззовні вени. Зв‘язала плоть бинтами - Просякнули проваллям. За грішними ділами Немає існування. У тілі не знайдеться Глибинного «люблю», В його проваллях подих Дорівнює нулю. Коли воскреснеш, друже, Борися все одно, Бо дух в тобі єдиний, Життя лиш - полотно. Ти зможеш раз за разом Змінити колір й тон, А дух в тобі єдиний, Не втрать своє ядро. І буде знову вибір: Життя чи врешті смерть. Скажи, молю, «Спасибі!», Коли ступнеш у твердь. 13.01.2023

2023-12-02 11:27:03

Інші вірші поета

Привіт! Погляд Бог Під склепінням

Інші поети

Annavi

@Ivanka_Kovalchook

Орест Тихий

@orest_tykhyi

Momen ali

@momen_ali

Схожі вірші

Всі

Дівчинко

Ай

Рятувати старі ідеали немає жодного сенсу, все сведемо до творчості або дикого сексу. Зруйнуємо рамки моральних цінностей, напишимо сотні віршів і загубимось серед вічностей. Наш голос лунатиме і поза нашим життям. Дівчинко, просто тримай мене за руку і віддайся цим почуттям.

103

5622

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12924