Життя. Графік. Траур
Андрій Сидорець
Чотири стіни. Ручка. Ліхтар. Бумага. Почерк. Серця нектар. Слова. Речення. Це що за крики? Ідея. Муза. У голові грають скрипки. Все більше крику. Ніж. Кров. Страх. Совість. Померла. Її нема в реєстрАх. Сум. Чесноти. Ще більше роботи. Хвилина. Всі стоють. Час для скорботи.
2018-12-19 19:16:28
6
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Андрій Сидорець
дуже дякую) приємно чути критику, тим більше позитивну)
Відповісти
2018-12-19 19:31:43
Подобається
Андрій Сидорець
абсолютно згоден
Відповісти
2018-12-19 19:32:45
Подобається
loneliness house
Вдало та лаконічно переданий сюжет, гостро - соціальним способом винесена мораль та драма цього вірша. Чим він і сподобався мені 😊
Відповісти
2019-04-23 09:28:48
1
Інші вірші поета
Не грайтесь, люди, з сьомою печаттю Напишу... Оптимізм Доля в монеті: чи "Орел" полетить?
Інші поети
VéGá _S.ST._
@VeGa_SST_
Joseph Slowly
@Animuster
Схожі вірші
Всі
Я тебе по-справжньому кохала...
Вікторія Тодавчич
Я тебе по-справжньому кохала... Так, неначе зовсім не жила. І тобі лиш серце відкривала, Я тебе кохала, як могла. Я тобі всю душу і все серце, Все віддам, ти тільки попроси. Я тебе кохатиму до смерті, Я з тобою навіки і завжди. Я тобі відкрию таємниці, Все, що маю — все віддам тобі. І поля, і чистії криниці, І прекрасний спів тих солов'їв. Я тебе по-справжньому кохала, Весь свій час, я віддала тобі. Я була наївною . Не знала, Що не брешуть тільки солов'ї.
42
15
1294
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11243