Життя. Графік. Траур
Андрій Сидорець
Чотири стіни. Ручка. Ліхтар. Бумага. Почерк. Серця нектар. Слова. Речення. Це що за крики? Ідея. Муза. У голові грають скрипки. Все більше крику. Ніж. Кров. Страх. Совість. Померла. Її нема в реєстрАх. Сум. Чесноти. Ще більше роботи. Хвилина. Всі стоють. Час для скорботи.
19.12.2018
6
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Андрій Сидорець
дуже дякую) приємно чути критику, тим більше позитивну)
Відповісти
19.12.2018, 19:31
Подобається
Андрій Сидорець
абсолютно згоден
Відповісти
19.12.2018, 19:32
Подобається
loneliness house
Вдало та лаконічно переданий сюжет, гостро - соціальним способом винесена мораль та драма цього вірша. Чим він і сподобався мені 😊
Відповісти
23.04.2019, 09:28
1
Інші вірші поета
Оптимізм Янголи в білих халатах. Нескореним "Бути чи не бути..."
Інші поети
ℭ'
@humeurpluvieuse
Схожі вірші
Всі
Намалюю
Вікторія Тодавчич
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
1847
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11355