Кожен портрет має свій фон

Андрій Сидорець

Кожен портрет має свій фон: В когось там величає грифон. Хтось має нрав до людського: Зображає там він себе, та малого. Та є і ті, хто, бравши пастель, Зображують там пейзаж пустель. Жовтий, оранжевий, світло-гарячий. Таке не побачить хіба що незрячий. Хоча... Чи потрібно бачити те, Від чого застерігали в Євангеліє? Пустка в душі - чим же її набити, З якої ноги туди треба ступити? Місця багато, часу - вагон, Але ж таким місцем зовуть полігон. Вистріли, вибухи тут лише чути, Та хто творець такої отрути?... І в самому центрі цього пустиря: Чорна, піщана душа не жива.

2018-10-25 19:49:42

6

7

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (7)

Сніданок з Едемом

@Андрій Сидорець сьогодні прокинувся і чомусь згадав цей вірш. Заходжу в додаток, а він схоже читається)

Відповісти

2018-10-26 05:11:06

1

Андрій Сидорець

@Сніданок з Едемом ну от, тепер думаю, що сплагіатив таку форму😄

Відповісти

2018-10-26 05:12:02

Подобається

Сніданок з Едемом

@Андрій Сидорець 😂 на світі мільйони подібних віршів, не переймайтеся на рахунок цього 😀

Відповісти

2018-10-26 05:14:26

1

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11527

Разве сложно сказать...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...

53

16

3331