Кожен портрет має свій фон
Андрій Сидорець
Кожен портрет має свій фон: В когось там величає грифон. Хтось має нрав до людського: Зображає там він себе, та малого. Та є і ті, хто, бравши пастель, Зображують там пейзаж пустель. Жовтий, оранжевий, світло-гарячий. Таке не побачить хіба що незрячий. Хоча... Чи потрібно бачити те, Від чого застерігали в Євангеліє? Пустка в душі - чим же її набити, З якої ноги туди треба ступити? Місця багато, часу - вагон, Але ж таким місцем зовуть полігон. Вистріли, вибухи тут лише чути, Та хто творець такої отрути?... І в самому центрі цього пустиря: Чорна, піщана душа не жива.
2018-10-25 19:49:42
6
7
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (7)
Сніданок з Едемом
@Андрій Сидорець сьогодні прокинувся і чомусь згадав цей вірш. Заходжу в додаток, а він схоже читається)
Відповісти
2018-10-26 05:11:06
1
Андрій Сидорець
@Сніданок з Едемом ну от, тепер думаю, що сплагіатив таку форму😄
Відповісти
2018-10-26 05:12:02
Подобається
Сніданок з Едемом
@Андрій Сидорець 😂 на світі мільйони подібних віршів, не переймайтеся на рахунок цього 😀
Відповісти
2018-10-26 05:14:26
1
Інші вірші поета
"Бути чи не бути..." Нізвідки в нікуди Сповідь почуттів Не грайтесь, люди, з сьомою печаттю
Інші поети
Діана
@RusalDi
Рада
@Rada_
Схожі вірші
Всі
Печаль прячется в словах
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...
50
12
4664
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4781