Кожен портрет має свій фон

Андрій Сидорець

Кожен портрет має свій фон: В когось там величає грифон. Хтось має нрав до людського: Зображає там він себе, та малого. Та є і ті, хто, бравши пастель, Зображують там пейзаж пустель. Жовтий, оранжевий, світло-гарячий. Таке не побачить хіба що незрячий. Хоча... Чи потрібно бачити те, Від чого застерігали в Євангеліє? Пустка в душі - чим же її набити, З якої ноги туди треба ступити? Місця багато, часу - вагон, Але ж таким місцем зовуть полігон. Вистріли, вибухи тут лише чути, Та хто творець такої отрути?... І в самому центрі цього пустиря: Чорна, піщана душа не жива.

2018-10-25 19:49:42

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (7)

Сніданок з Едемом

@Андрій Сидорець сьогодні прокинувся і чомусь згадав цей вірш. Заходжу в додаток, а він схоже читається)

Відповісти

2018-10-26 05:11:06

Андрій Сидорець

@Сніданок з Едемом ну от, тепер думаю, що сплагіатив таку форму😄

Відповісти

2018-10-26 05:12:02

Подобається

Сніданок з Едемом

@Андрій Сидорець 😂 на світі мільйони подібних віршів, не переймайтеся на рахунок цього 😀

Відповісти

2018-10-26 05:14:26

Інші вірші поета

Нізвідки в нікуди Не грайтесь, люди, з сьомою печаттю Життя. Графік. Траур Доля в монеті: чи "Орел" полетить?

Інші поети

Virtoria

@Victoria_Sandulenko

kamilionus_

@kamilionus_

GRAFO

@grafo

Схожі вірші

Всі

"Я буду помнить"

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Я буду помнить о тебе , Когда минутой будет гнусно И одиноко грянет в след Дождь смыв порою мои чувства Я буду помнить о тебе , Когда нагрянет новый вечер И ветер заберёт себе Мои увечены надежды . Я буду помнить, тот момент, Когда тебя со мной не стало Оставив только мокрый цент С того ,что в сердце потеряла Я буду помнить твой уход , Да может быть, тогда слезами Теперь совсем под тихий сон Обняв подушку крепко швами .

1560

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11261