Нескореним
Андрій Сидорець
Біль наскрізь переплетений з печаллю, Це не життя - одне лиш існування. І серед дерев, пороблених зі сталі Стирчать ракети, охоплені мовчанням. І нехай в блаженному незнáнні Живуть раби, пишаючись кайданом. А я піду на Схід, на черговé завдання: Визволяти все, що зрощене обманом. Колись, мабуть, забудуться ці кадри, Котрі мов вийшли із книжок фантастів: Там перевернуті, згорівші танки, І ріки крові виблискують контрасти. Та я незламний, в моїй кровí - Майдан, Об нас Кістлява кóсу розтрощила. А завдання те ж - звільнитись від кайдан, І побачить в небі волю жовто-синю.
2023-03-10 14:08:00
3
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Н Ф
Гарно і патріотично. Навряд чи забудуться ті "кадри". Хіба що, трохи притупляться відчуття.
Відповісти
2023-03-10 14:24:15
1
Інші вірші поета
Напишу... Боюсь я прийнятим до тебе бути... Кожен портрет має свій фон Може, все ж?
Інші поети
Tasnime Bouchareb
@tasnime_bouchareb
Схожі вірші
Всі
Хай буде так
Юлія Богута
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
37
4
4333
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
82
2
3323