Боюсь я прийнятим до тебе бути...

Андрій Сидорець

Ну ось я і сказав про це... І навіть вітер слóва не розвіяв. І, може, мої словá впали в серце, А, може, десь їх жарт посіяв... Чому ніхто мені не сказав, Що почуття - це біль-страждання? Чому Бог мене не покарав, Що на взаємність мав я сподівання? Я лиш пилинка у степу пилин, Що за каменем шукав я той Оазис, Де втратився давно вже лік хвилин, Де домінуючим став апокаліпс. Як боляче знати про усе, Окрім власного стану почуттів. Це ж серце, а не бісове шосе, По якому треба за розумінням гнатись.

2019-01-12 19:06:23

Інші вірші поета

Нескореним Кожен портрет має свій фон Не грайтесь, люди, з сьомою печаттю Нізвідки в нікуди

Інші поети

Beatrice

@shiira

Cryda Cooper

@CCOOPER

Ляна

@Lyana_kob

Схожі вірші

Всі

I Saw a Dream

Ілва Стрілецька

I saw a dream, and there were you, And there was coldness in your eyes. I wonder what a kind of true Made you become as cold as ice. And later I looked back to get a sense This empty glance was hellish call of past. It used to be a high and strong defense Against the world, the pain and me at last. You looked at me, and peering in your soul, I felt so lonely, as something vital died. And that is what I fear most of all - That nothing gentle will remain inside. Inside of you. Inside of me as well. And nothing will be said to farewell.

102

15933

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11527