Глава 1
-Прокидайся, сонько. Чуєш? Радій життю. Рівно сьома година ранку в Україні і саме сьогодні розпочинається святкування Нового року! Та прокидайся же, Лізо!- кричала я у телефонну слухавку подрузі.
-Та прокидаюся я, прокидаюся. - пролунав сонний голос дівчини.
- Вірю на слово. Через 30 хв зустрічаємось на нашому місці. Не запізнюйся. - сказала я і поклала слухавку.
До речі, Злата, приємно познайомитись. Спортсменка, "комсомолка" і просто поетеса та чотирнадцятирічний підліток в одній особі.
Я поклала мобільний на стіл і поглянула у вікно. Там на повну силу розійшовся зимовий бал. Я відчинила вікно і вдихнула новорічне повітря на повні груди.
- Злато, біда мені з цією дитиною! Ну для чого ти вікно відчинила? - до кімнати ввійшла розлючена мама, яка одразу ж зачинила кватирку. - Снідати іди.
- Ні, мамо, мене подруга чекає. Я з нею поснідаю. Чесно - чесно. - додала я, побачивши недовірливий погляд мами, і вибігла з кімнати, одночасно намагаючись одягнути плащ.
- Шапку не забудь! - кинула мама ще одну репліку.
- Звичайно. О, привіт, тату. - помахала я батьку, який щойно прокинувся. - Бувай, тату.- сказала я і вислизнула з будинку.
- Злато, а шапку? - почулося навздогін, та я вже не слухала. Гарячково спускаючись сходами, я розглядала зимову ніжність, яка сипалась просто звідусіль.
Перестрибнувши через останні сходинки я вибігла на вулицю і пішла в парк, де мене вже чекала ще трішки сонна подруга.
-Та прокидаюся я, прокидаюся. - пролунав сонний голос дівчини.
- Вірю на слово. Через 30 хв зустрічаємось на нашому місці. Не запізнюйся. - сказала я і поклала слухавку.
До речі, Злата, приємно познайомитись. Спортсменка, "комсомолка" і просто поетеса та чотирнадцятирічний підліток в одній особі.
Я поклала мобільний на стіл і поглянула у вікно. Там на повну силу розійшовся зимовий бал. Я відчинила вікно і вдихнула новорічне повітря на повні груди.
- Злато, біда мені з цією дитиною! Ну для чого ти вікно відчинила? - до кімнати ввійшла розлючена мама, яка одразу ж зачинила кватирку. - Снідати іди.
- Ні, мамо, мене подруга чекає. Я з нею поснідаю. Чесно - чесно. - додала я, побачивши недовірливий погляд мами, і вибігла з кімнати, одночасно намагаючись одягнути плащ.
- Шапку не забудь! - кинула мама ще одну репліку.
- Звичайно. О, привіт, тату. - помахала я батьку, який щойно прокинувся. - Бувай, тату.- сказала я і вислизнула з будинку.
- Злато, а шапку? - почулося навздогін, та я вже не слухала. Гарячково спускаючись сходами, я розглядала зимову ніжність, яка сипалась просто звідусіль.
Перестрибнувши через останні сходинки я вибігла на вулицю і пішла в парк, де мене вже чекала ще трішки сонна подруга.
Коментарі
Упорядкувати
- За популярністю
- Спочатку нові
- По порядку
Показати всі коментарі
(1)
Глава 1
Так вона відчинила вікно чи кватирку?
Відповісти
2023-06-06 14:37:19
Подобається