Глава 3
- Привіт, Лізо. - сказала я коли порівнялася з подругою.
- Злато, що це з тобою? - спитала вона.
Я опустила очі на світло-блакитний плащ, який тепер посірів.
- Це машина облила мене з ніг до голови. - відповіла я, оглядаючи, м'яко кажучи, незадовільний стан свого плаща.
- Іди сюди, допоможу.
Ліза витягла із сумки мокрі серветки і почала витирати плями.
- Та облиш його, йому вже нічого не допоможе. Лише від батьків перепаде, але це дрібниці. Ходімо краще кави купимо. До репетиції ще дві години, але горло потрібно розігріти. - зупинила я подругу.
- Злато, Злато. Чотирнадцять років дівчині, а вона і досі, як дитина.
Моя найкраща подруга була другом, сестрою, батьками, хлопцем і злою старенькою на лавці біля під'їзду.
- Злато, ти мене хоч чуєш? - спитала вона коли побачила, що я знову замріялась.
- Лізо, ходімо краще на гойдалки.
- А кава?
- Та навіщо нам та кава? Ходімо. - сказала я і повела подругу в напрямку карусель.
- Злато, що це з тобою? - спитала вона.
Я опустила очі на світло-блакитний плащ, який тепер посірів.
- Це машина облила мене з ніг до голови. - відповіла я, оглядаючи, м'яко кажучи, незадовільний стан свого плаща.
- Іди сюди, допоможу.
Ліза витягла із сумки мокрі серветки і почала витирати плями.
- Та облиш його, йому вже нічого не допоможе. Лише від батьків перепаде, але це дрібниці. Ходімо краще кави купимо. До репетиції ще дві години, але горло потрібно розігріти. - зупинила я подругу.
- Злато, Злато. Чотирнадцять років дівчині, а вона і досі, як дитина.
Моя найкраща подруга була другом, сестрою, батьками, хлопцем і злою старенькою на лавці біля під'їзду.
- Злато, ти мене хоч чуєш? - спитала вона коли побачила, що я знову замріялась.
- Лізо, ходімо краще на гойдалки.
- А кава?
- Та навіщо нам та кава? Ходімо. - сказала я і повела подругу в напрямку карусель.
Коментарі