Глава 5
- Лізо, а може ти все таки залишишся на репетицію? Ну я ж не кажу одразу на сцену виходити. Подивишся, подумаєш. - додала я, побачивши вираз обличчя подруги.
- Злато, тобі що там людей мало? - спитала Ліза.
- Нормальних мало. - відповіла я. - Ти розумієш я, крім сцени, не маю з ними нічого спільного.
- Ну то іди звідти.
- Я ж не можу пана Олега підвести.
- Дівчата, а можна з вами покататися? - кричали юнаки, які саме підходили до нас.
Тікати було пізно.
- Не думаю, що це гарна ідея. - відповіла я, побачивши, що Ліза вже встигла налякатися і користі з неї буде мало.
- Чому?
- Я думаю нашим хлопцям це не сподобається. Вони тут неподалік за кавою пішли. - намагалася впевнено сказати я. Та, схоже, вийшло не так, як я би хотіла.
- Чудово, то ми їх разом і почекаємо. - відповів один із них. - Красуне, то може даси покататися.- підморгнув він.
Поки я впала в ступор від його нахабності, перелякана Ліза піднялася з гойдалки і тепер стояла неподалік.
- Яка хороша дівчинка. - юнаки явно були напідпитку. -Поглянь, що ти зробила? Подруга тепер без гойдалки. Ти ж могла б зі мною на одному сидінні покататися.
- Постоїш! - гнівно відрізала я, піднялася з гойдалки і хотіла підійти до Лізи.
Недільного ранку людей в парку немає зовсім, тож треба було іти звідси. Аж тут інший хлопець схопив мене за руку.
- Тебе батьки не навчили поважати старших?
Я повернулася обличчям до нього. Як там брат вчив? Викрутити руку і коліном в живіт.
- Тебе твої, схоже, зовсім нічого не навчили!- сказала я коли хлопець вже лежав на землі. - Може і ти свої вміння хочеш перевірити? - звернулася я до його друга - Ні, тоді ми підемо. Ходімо, Лізо. - я взяла подругу за руку і ми пішли з парку.
- Злато, тобі що там людей мало? - спитала Ліза.
- Нормальних мало. - відповіла я. - Ти розумієш я, крім сцени, не маю з ними нічого спільного.
- Ну то іди звідти.
- Я ж не можу пана Олега підвести.
- Дівчата, а можна з вами покататися? - кричали юнаки, які саме підходили до нас.
Тікати було пізно.
- Не думаю, що це гарна ідея. - відповіла я, побачивши, що Ліза вже встигла налякатися і користі з неї буде мало.
- Чому?
- Я думаю нашим хлопцям це не сподобається. Вони тут неподалік за кавою пішли. - намагалася впевнено сказати я. Та, схоже, вийшло не так, як я би хотіла.
- Чудово, то ми їх разом і почекаємо. - відповів один із них. - Красуне, то може даси покататися.- підморгнув він.
Поки я впала в ступор від його нахабності, перелякана Ліза піднялася з гойдалки і тепер стояла неподалік.
- Яка хороша дівчинка. - юнаки явно були напідпитку. -Поглянь, що ти зробила? Подруга тепер без гойдалки. Ти ж могла б зі мною на одному сидінні покататися.
- Постоїш! - гнівно відрізала я, піднялася з гойдалки і хотіла підійти до Лізи.
Недільного ранку людей в парку немає зовсім, тож треба було іти звідси. Аж тут інший хлопець схопив мене за руку.
- Тебе батьки не навчили поважати старших?
Я повернулася обличчям до нього. Як там брат вчив? Викрутити руку і коліном в живіт.
- Тебе твої, схоже, зовсім нічого не навчили!- сказала я коли хлопець вже лежав на землі. - Може і ти свої вміння хочеш перевірити? - звернулася я до його друга - Ні, тоді ми підемо. Ходімо, Лізо. - я взяла подругу за руку і ми пішли з парку.
Коментарі