Глава 6
"Дороги тут просто чудові" - думав я, катаючись на велосипеді. Місто тільки починало прокидатися, а я і сам тільки б прокидався о цій годині, якби не переїзд. Добряче налякавши ще сонних жінок, які переходили вулицю, я помчав далі. Хотів помчати, поки мої плани не зруйнував дивний чоловік в чорному капелюсі. Одягнений в костюм він виглядав наче не з того століття і жестами показував щоб я зупинився. Не знаю чому, але я зробив так, як він сказав.
- Доброго дня, юначе. Олег, дозвольте відрекомендуватись. - почав розмову дивний чоловік.
- Денис. - сказав я і потис його руку.
- Ви не повірите, але я шукав саме вас. - чоловік почав розглядати мене з усіх боків. - Так, саме ти мені і потрібен.- ствердно кивнув головою дивак - Денисе, скажи мені, будь ласка, ти коли небудь грав у театрі?
- Ні.- відповів я, намагаючись зрозуміти, що йому від мене потрібно. Я також звернув увагу на те, що більшість перехожих віталися до Олега.
- Ну, це нічого. Продекламуй мені, будь ласка: " Бути, чи не бути? "- не розгубився він.
-Бути, чи не бути? - незграбно і неррзбірливо пробелькотів я.
- Е ні, хлопчику, так діло не піде. Давай ще раз.
- Бути, чи не бути? - вже більш впевнено продекламував я.
- Значно краще. Ще кілька репетицій і зробимо з тебе справжнього актора. - чоловік задумливо дивився на мене. - Я директор місцевого театру. До речі, хочеш я тебе в Карпати відвезу? Для цього тільки потрібно взяти участь у нашій невеличкій виставі...
Під тиском дуже вагомих аргументів чоловіка я погодився і ми пішли до цього самого театру.
- Доброго дня, юначе. Олег, дозвольте відрекомендуватись. - почав розмову дивний чоловік.
- Денис. - сказав я і потис його руку.
- Ви не повірите, але я шукав саме вас. - чоловік почав розглядати мене з усіх боків. - Так, саме ти мені і потрібен.- ствердно кивнув головою дивак - Денисе, скажи мені, будь ласка, ти коли небудь грав у театрі?
- Ні.- відповів я, намагаючись зрозуміти, що йому від мене потрібно. Я також звернув увагу на те, що більшість перехожих віталися до Олега.
- Ну, це нічого. Продекламуй мені, будь ласка: " Бути, чи не бути? "- не розгубився він.
-Бути, чи не бути? - незграбно і неррзбірливо пробелькотів я.
- Е ні, хлопчику, так діло не піде. Давай ще раз.
- Бути, чи не бути? - вже більш впевнено продекламував я.
- Значно краще. Ще кілька репетицій і зробимо з тебе справжнього актора. - чоловік задумливо дивився на мене. - Я директор місцевого театру. До речі, хочеш я тебе в Карпати відвезу? Для цього тільки потрібно взяти участь у нашій невеличкій виставі...
Під тиском дуже вагомих аргументів чоловіка я погодився і ми пішли до цього самого театру.
Коментарі