Глава 5
Це був мій перший бал, тому бабуся сказала залишитися тут. Вона спустилася сходами і я одразу почула її голос : " Шановні леді і джентельмени! Я щиро вдячна за те, що ви сьогодні тут, за усі ваші привітання та подарунки. Сьогодні я хочу представити вашій увазі мою незрівнянну онуку, для якої це її перший вихід у наш із вами світ. Зустрічайте, моя онука і спадкоємиця мого титулу Вероніка Барнет ". Я почула оплески і вирішила, що настав мій зірковий час. Бабуся взяла мене за руку і повела до столу. Всі почали трапезу. Так, біля моєї тарілки лежали численні ложки, виделки і ножі, та і сама тарілка була не одна.Але оскільки я онука графа, новиною це для мене не було. Деякий час усі мовчки їли, а тоді пролунали перші акорди музики. На нашому святі виступав симфонічний оркестр. Розпочався бал.
До мене підійшов якийсь хлопець.
- Можна Вас запросити? - спитав він.
"А хіба в мене є вибір? "- подумала я, але вголос сказала зовсім інше :
- Це для мене честь.
Поки ми кружляли у вальсі, хлопець розповідав про себе,а я вдавала, що уважно слухаю.
- Я син лорда Фельмана. Я знаю, що Вам відоме це прізвище. Ми дуже пишаємося своїм титулом...- він продовжував розповідати усіляку нісенітницю.
Нарешті цей танець закінчився. Наступному хлопцю я відмовила і, сказавши, що погано себе почуваю, піднялася нагору. У залі кілька сотень гостей, тож будемо сподіватися, що ніхто не помітить моєї відсутності. Я почала шукати свої джинси і футболку. Після невдалих пошуків я зрозуміла, що бабуся викинула мій одяг. На щастя, в шухляді столу були ножиці. Я, не довго думаючи, взяла їх і обрізала моє вечірнє плаття до колін. От тепер бабуся матиме ганчірку для підлоги. Я зняла усі прикраси і зав'язала волосся. Потім я вирішила тихо спуститися в зал. Я намагалася непомітно прошмигнути біля стіни, але мені як завжди " пощастило ". Назустріч мені йшов Сашко.
- Ви куди? - мені було незвично говорити з ним офіційним тоном.
- Чому я повинна здавати звіт офіціантам? - грубо відповіла я.
- Зухвале дівчисько.
- Самовпевнений придурок.
До мене підійшов якийсь хлопець.
- Можна Вас запросити? - спитав він.
"А хіба в мене є вибір? "- подумала я, але вголос сказала зовсім інше :
- Це для мене честь.
Поки ми кружляли у вальсі, хлопець розповідав про себе,а я вдавала, що уважно слухаю.
- Я син лорда Фельмана. Я знаю, що Вам відоме це прізвище. Ми дуже пишаємося своїм титулом...- він продовжував розповідати усіляку нісенітницю.
Нарешті цей танець закінчився. Наступному хлопцю я відмовила і, сказавши, що погано себе почуваю, піднялася нагору. У залі кілька сотень гостей, тож будемо сподіватися, що ніхто не помітить моєї відсутності. Я почала шукати свої джинси і футболку. Після невдалих пошуків я зрозуміла, що бабуся викинула мій одяг. На щастя, в шухляді столу були ножиці. Я, не довго думаючи, взяла їх і обрізала моє вечірнє плаття до колін. От тепер бабуся матиме ганчірку для підлоги. Я зняла усі прикраси і зав'язала волосся. Потім я вирішила тихо спуститися в зал. Я намагалася непомітно прошмигнути біля стіни, але мені як завжди " пощастило ". Назустріч мені йшов Сашко.
- Ви куди? - мені було незвично говорити з ним офіційним тоном.
- Чому я повинна здавати звіт офіціантам? - грубо відповіла я.
- Зухвале дівчисько.
- Самовпевнений придурок.
Коментарі