Глава 9
Мене розбудив крик.
- Ей, Вероніко, ми приїхали.
Я відкрила очі і побачила зовсім не те, що очікувала побачити. Це навіть схожим не було на мій будинок.
- Де ми? - спитала я.
- В мене вдома. - відповів хлопець.
- Чому ти не відвіз мене до мого будинку?
- Ваша світлість, я розумію, що ви дуже популярні, але звичайні смертні не знають адреси Олімпу. Ти заснула і я не хотів тебе розбудити. Ходімо в будинок.
- Нікуди я не піду.
- Як хочеш, примушувати не буду. Куди ж цьому сараю до твоїх графських покоїв. Можеш спати надворі. Он, лавка стоїть. - Сашко показав мені моє сьогоднішнє місце сну.
- Можеш принести мені подушку і ковдру? - спитала я.
- А хіба я можу не виконати ваших наказів? - продовжував злитися він.
- Я тебе чимось образила?
- О чудо, Боги зійшли з Олімпу і вирішили опуститися до проблем простих смертних. - далі знущався хлопець.
- Так, не треба мені від тебе нічого : ні ковдри, ні подушки. Дякую за порятунок. - він хотів щось додати, але я його випередила. - А за твій довгий язик завтра ж накажу відрубати тобі голову.
Мені здалося, що він перестав ображатися. Сашко з усмішкою зайшов у будинок. Я ж намагалася зручніше вмоститися на лавці. Я була така втомлена, що особливої різниці між нею і ліжком не зауважила і одразу заснула.
- Ей, Вероніко, ми приїхали.
Я відкрила очі і побачила зовсім не те, що очікувала побачити. Це навіть схожим не було на мій будинок.
- Де ми? - спитала я.
- В мене вдома. - відповів хлопець.
- Чому ти не відвіз мене до мого будинку?
- Ваша світлість, я розумію, що ви дуже популярні, але звичайні смертні не знають адреси Олімпу. Ти заснула і я не хотів тебе розбудити. Ходімо в будинок.
- Нікуди я не піду.
- Як хочеш, примушувати не буду. Куди ж цьому сараю до твоїх графських покоїв. Можеш спати надворі. Он, лавка стоїть. - Сашко показав мені моє сьогоднішнє місце сну.
- Можеш принести мені подушку і ковдру? - спитала я.
- А хіба я можу не виконати ваших наказів? - продовжував злитися він.
- Я тебе чимось образила?
- О чудо, Боги зійшли з Олімпу і вирішили опуститися до проблем простих смертних. - далі знущався хлопець.
- Так, не треба мені від тебе нічого : ні ковдри, ні подушки. Дякую за порятунок. - він хотів щось додати, але я його випередила. - А за твій довгий язик завтра ж накажу відрубати тобі голову.
Мені здалося, що він перестав ображатися. Сашко з усмішкою зайшов у будинок. Я ж намагалася зручніше вмоститися на лавці. Я була така втомлена, що особливої різниці між нею і ліжком не зауважила і одразу заснула.
Коментарі