Глава 14
-Вероніко, що це таке? Артуре, і ти тут? - почала розмову мама.
- Швидко розійшлися по кімнатах. - продовжив тато.
Двічі нас просити не потрібно. Якась дуже коротка лекція, мабуть, в батьків настрій хороший. Я ввійшла у свою кімнату. Чим би себе зайняти? А що якщо я зроблю перестановку? Я одразу взялася за діло. Спочатку усі ці вази, статуетки та інше непотрібне сміття треба зібрати в коробки і винести кудись. Ще розіб'ю ненароком. А я помилялася, що в кімнаті нічого цікавого немає, ще й як є. Я ледь не впала і щоб полегшити падіння схопилася рукою за канделябр. Я знала, що в замку багато таємниць, але такого я ще не бачила. Моїм очам відкрився потаємний хід. Яка тут вже перестановка. Я вирішила перевірити тунель. Це був не просто хід. Це цілий лабіринт, який вів у різні кімнати замку. Буде чим зайнятися на дозвіллі.
Проходячи біля чергової стіни, я почула голос Артура. Мабуть, це його кімната. Але як туди ввійти? Як у фільмах я почала натискати на різні цеглинки. І десь після 10 спроби я справді змогла знайти потрібну. Бачили б ви обличчя мого брата, коли розсувається стіна і до кімнати вривається його божевільна сестра. Все, що він зміг сказати це : " Ого ". Артур розмовляв з кимось по телефону, та після моєї появи він збив виклик і зацікавлено подивився на стіну. Я розповіла йому про хід. Він вирішив, що оскільки замок збудований дуже давно, то цей хід є його ровесником.
Враховуючи те, що про цей хід не знала бабуся, отже, він був секретним і про нього знали лише члени графської сім'ї. Бабусі просто пощастило вийти заміж за мого дідуся. Дідусь, напевно, просто не встиг нам про нього розповісти. Ми з Артуром вирішили не гаяти часу і перевірити куди ще веде хід.
- Швидко розійшлися по кімнатах. - продовжив тато.
Двічі нас просити не потрібно. Якась дуже коротка лекція, мабуть, в батьків настрій хороший. Я ввійшла у свою кімнату. Чим би себе зайняти? А що якщо я зроблю перестановку? Я одразу взялася за діло. Спочатку усі ці вази, статуетки та інше непотрібне сміття треба зібрати в коробки і винести кудись. Ще розіб'ю ненароком. А я помилялася, що в кімнаті нічого цікавого немає, ще й як є. Я ледь не впала і щоб полегшити падіння схопилася рукою за канделябр. Я знала, що в замку багато таємниць, але такого я ще не бачила. Моїм очам відкрився потаємний хід. Яка тут вже перестановка. Я вирішила перевірити тунель. Це був не просто хід. Це цілий лабіринт, який вів у різні кімнати замку. Буде чим зайнятися на дозвіллі.
Проходячи біля чергової стіни, я почула голос Артура. Мабуть, це його кімната. Але як туди ввійти? Як у фільмах я почала натискати на різні цеглинки. І десь після 10 спроби я справді змогла знайти потрібну. Бачили б ви обличчя мого брата, коли розсувається стіна і до кімнати вривається його божевільна сестра. Все, що він зміг сказати це : " Ого ". Артур розмовляв з кимось по телефону, та після моєї появи він збив виклик і зацікавлено подивився на стіну. Я розповіла йому про хід. Він вирішив, що оскільки замок збудований дуже давно, то цей хід є його ровесником.
Враховуючи те, що про цей хід не знала бабуся, отже, він був секретним і про нього знали лише члени графської сім'ї. Бабусі просто пощастило вийти заміж за мого дідуся. Дідусь, напевно, просто не встиг нам про нього розповісти. Ми з Артуром вирішили не гаяти часу і перевірити куди ще веде хід.
Коментарі
Показати всі коментарі
(1)